Внесок сільськогосподарських товариств України кінця ХІХ – початку ХХ ст. у розвиток конярства

Анотація

Метою статті є аналіз діяльності товариств України кінця ХІХ – початку ХХ ст. у напрямі розвитку конярства. Методологічну основу становлять базові методи історико-наукових досліджень: історико-хронологічний, аналітичний, компаративний, класифікації й систематизації та ін. Основні результати: проаналізовано практичні заходи галузевих сільськогосподарських товариств (зокрема, Харківського, Полтавського, Подільського, Єлисаветградського та інших товариств сільського господарства) і наукові підходи вче- них і аматорів-конярів (О. Браунера, В. Кудашева, С. Урусова) до ведення і поліпшення конярства в Україні зазначеного періоду. Об’єктом дослідження стали також товариства кінних забігів, рисисті та скакові, які вплинули на розвиток кінного спорту і випробу- вання коней. Висновки. Встановлено, що конярство на теренах України у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. потребувало нагального розроблення урядом, земствами й місцевими громадськими об’єднаннями спільної комплексної програми щодо поліпшення галузі. Роль сільськогосподарських товариств, у структурі яких з початку ХХ ст. почали активно засновуватися відділи тваринництва, полягала у проведенні низки популяризаційних, наукових і практичних заходів щодо стимулювання розвитку конярства. Так, учені-тваринники через мережу товариств розробляли й виголошували свої наукові винаходи й гіпотези, зокрема, що стосувалося питань годівлі й вирощування коней, складання на- уково обґрунтованих раціонів, вивчення порідного складу кінського поголів’я губерній. Товариства сприяли об’єднанню приватних господарств, які вели племінне конярство сільськогосподарського типу, упровадженню племінних книг, влаштуванню кінних виста- вок, відкриттю парувальних пунктів для коней тощо. Задля забезпечення кінного складу надійним племінним матеріалом членами товариства пропагувалася доцільність так званого інституту затверджених для суспільного користування плідників. На дослідних полях окремих товариств проводилася низка дослідів з вигодовування коней. За їхньої ініціативи скликалися всеросійські й губернські з’їзди кіннозаводчиків, на яких схвалювалися плани поліпшення тваринництва в губерніях. Низка товариств кінних забігів, рисистих і скакових, які почали створюватися в українських губерніях ще з середини ХІХ ст., не маючи суттєвого впливу на селекційну роботу, відігравали вагому роль у справі культурного кіннозаводства і конярства, а також кінного виду спорту.