Методологічний потенціал поняття катарсису у філософській антропології

Анотація

Поняття катарсису, яке застосовується переважно в естетичному та мистецтвознавчому дискурсах, має неабиякий методологічний потенціал у філософських дослідженнях загалом та у філософській антропології зокрема. Метою дослідження постає приведення до єдності філософсько-антропологічного, естетико-психологічного та психофізіологі- чного дискурсів щодо дослідження любові як феномену, який постає ядром душі людини. Предметом дослідження є методологія застосування поняття катарсису до дослідження феномену любові. Філософський дискурс щодо феномену любові обмежується констатацією наявності в ньому прекрасного. Психологія мистецтва Л. С. Виготського пояснює, яким саме чином виникає естетичне почуття катарсису, які закономірності роботи психіки зумовлюють його появу і як художник може викликати катарсис власним твором. Але дискурс психології мистецтва ігнорує феномен любові, відносячи його до «простих» почуттів, а не естетичних. Психофізіологічний дискурс впритул підходить до обґрунтування катарсису та вищих почуттів, проте не використовує катарсис та кохання як конститутиви психічної діяльності, обмежуючись дослідженням набуття та використання інформації. Людина – єдине ціле і як ціле – байдужа до поділу наук і аспектів дослідження цих наук. Цілим також постає душа людини і феномен любові, яку ця душа спроможна відчувати. Синтетичне дослідження людини дозволяє помислити її як єдність багатоманітного в єдності людини і світу.