Потяг, на який ми всі спізнилися: проблеми антропогенезу

Анотація

В епоху прискорених соціально-гуманітарних трансформацій (глобалізація, зростання соціальної нерівності тощо) розгляд питання про перспективи розвитку (еволюції) людства набуває підвищеної актуальності, переходить із галузі звичайної світоглядної зацікавленості у сферу «практичної» зацікавленості. Ця стаття є спробою об’єктивної відповіді з позиції синтезу філософського і природничого підходів до проблеми перспектив розвитку людства, з позиції, заснованої на конкретних фактах, а не на «любові до мудрості», яка, як правило, не підкріплена прикладами з галузі реального знання. Важливим для розуміння перспектив людства є уявлення про екологічну нішу, до якої воно адаптоване. Головна властивість екологічних ніш – постійне «вислизання», що призводить до поступового «відставання» біологічних форм умов середовища. Щоправда, є гіперадаптивна стратегія чи нададаптація. Нададаптанти «прагнуть» максимально охопити якісні параметри середовища, тобто, говорячи алегоричною мовою, «обігнати» поїзд еволюції, «зачекати» його на «наступній еволюційній станції». Людство прагне знайти вихід із ситуації, що склалася, в таких напрямах: 1) ми пізнаємо світ і станемо керувати природними процесами; 2) охорона довкілля; 3) використання нових технологій та ресурсів; 4) боротьба із хворобами. Настав час позбавитися утопій типу ноосфер і техносфер. Біологічне середовище (людина) живе за біологічними закономірностями (крім соціальних). Кінець еволюційного тунелю видно, бо ми ще існуємо. Та ось поїзд еволюції вже зник. Одна надія на те, що «ті, хто прийдуть після нас, будуть кращими (мудрішими) за нас».