Топоніми та пам’ятні знаки Дніпропетровська/Дніпра в процесі декомунізації

Анотація

Розкриваються особливості історичної політики на локальному рівні, стратегії і результати трансформації історико-культурного ландшафту Дніпропетровська/Дніпра у 2015–2016 рр. Процес топонімічної декомунізації очолили професійні історики, серед яких виявилися прихильники двох підходів. Один із них умовно можна назвати краєзнавчим. Його прихильники вважали, що кардинальна «топонімічна революція» спотворить культурне обличчя міста, що до цього треба підходити обережно, повертати насамперед історичні назви та надаючи вулицям і площам імена осіб, які відіграли помітну роль у міській історії, а також подій, що мали важливе значення в колективній біографії міста. Іншої позиції, яку можна назвати державницькою, дотримувалися ті, хто вважав пріоритетом утвердження в міській топоніміці ідеї безперервної тисячолітньої історії України, її соборності та споконвічного зв’язку з Європою. За результатами обговорення підтримку влади здобув другий підхід. Отже, «топонімічна революція» гостро поставила проблему співвідношення місцевого, регіонального, національного та глобального компонентів у конструюванні міського культурного ландшафту, проблему поєднання знаків і символів різних періодів та історичних пам’ятей. Практична реалізація цього процесу виявила готовність активістів до термінового «перекодування» колективної історичної пам’яті, радикальних заходів на безумовне виконання актуальних ідеологічних настанов. «Декомунізація» по-дніпропетровські проходила у прискореному темпі і нагадувала «ідеологічне іконоборство». Найяскравіше це виявилося на топонімічному рівні, оскільки він опинився менш захищеним від вольових зусиль та ідеологічних уподобань місцевих активістів. На відміну від топонімів, пам’ятники знаходяться під охороною держави як об’єкти культурної спадщини, а тому більшість із них продовжують підтримувати тяглість історії Дніпропетровська/Дніпра.