Внесок товариств плодівництва в науково-практичне забезпечення сільського господарства України (кінець ХІХ – початок ХХ ст)

Анотація

Мета статті: проаналізувати діяльність товариств плодівництва в Україні в кін- ці ХІХ – на початку ХХ ст. задля з’ясування їхнього внеску в забезпечення науково-практичних потреб тогочасного сільського господарства. Наукова новизна дослідження полягає в узагальненні віднайденої інформації про українські відділи Імператорського Російського товариства плодівництва, окреслення основних напрямів їхньої діяльності на основі тогочасної періодики та звітів осередків. Встановлено, що саме в Південно-Західному краї (Київській, Волинській, Подільській губерніях), Таврійській (охоплювала увесь Кримський півострів та частину Степової України – Бердянський, Дніпровський і Мелітопольський повіти) та Бессарабській губерніях (до якої входила, окрім території Молдови, й частина сучасних Чернівецької та Одеської областей), – до кінця ХІХ ст. вирощено найбільшу кількість плодів, тому галузь плодівництва вимагала вирішення низки науково-організаційних заходів – системної підготовки кваліфікованих фахівців, організації збуту продукції, поширення інформації про раціональні методи технічної переробки плодів, налагодження процесів боротьби зі шкідниками садів тощо, – до вирішення яких, окрім уряду і земств, долучалися й галузеві товариства. Простежено внесок Київського, Катеринославського, Волинського, Хотинського, Молочанського, Карасубазарського й Судацького відділів Імператорського Російського товариства пло- дівництва у розвиток галузі. З’ясовано, що головними напрямами їхньої діяльності були: 1) виставково-презентаційний, що сприяв популяризації нових сортів і раціональних методів ведення плодівництва серед господарів у різних регіонах країни; 2) науково-дослідний, який полягав у проведенні помологічних досліджень; 3) вирішення практичних потреб плодівництва регіону шляхом облаштування постійно діючих установ – складів садових інструментів та інвентарю, розплідників із сортиментом промислових плодів, зразкових садів, книгозбірень, курсів і галузевих нижчих навчальних закладів; 4) надання консуль- тацій місцевому населенню з різних питань садівництва та плодівництва; 5) боротьба зі шкідниками садів; 6) збір статистичних даних про становище місцевого садівництва та плодівництва та складання порайонного промислового сортименту плодів; 7) допомога населенню в організації раціонального збуту продукції плодівництва.