Аверроес – видатний середньовічний філософ

Анотація

Стаття присвячена аналізу філософської спадщини середньовічного ісламського мислителя Аверроеса з нагоди майбутнього ювілею: 14 квітня 2026 року має виповни- тися 900 років із дня його народження. Метою цієї праці є представлення й осмислення його творчості в контексті міждисциплінарного підходу. Спочатку коротко описано погляди сучасних іноземних дослідників стосовно важливості гносеологічних, етичних та релігійних концепцій, викладених у працях Аверроеса. Потім – проаналізовано особливості історичного середовища мусульманської Іспанії ХІІ ст., в якій він жив і творив, враховуючи домінування ісламської науки в більшості західноєвропейських країн. Також подано короткий нарис біографії кордовського мислителя, з акцентом на перенесенні тяжких моральних випробувань у похилому віці. Розкрито зміст висловлених філософських ідей ісламського вченого та обґрунтовано їхній вплив на подальше становлення середньовічної європейської науки. Підкреслено значення заснованого ним науково–теологічного напрямку, пізніше названого «латинським аверроїзмом», пояснено значну популярність Аверроеса у християнському середовищі (на відміну від ісламського), представлено оцінку його творів середньовічними європейськими схоластами. Наголошено на значенні перехідних часових ланок, які не лише пов’язують епохи, але й протиставляють їх, в історії людства, та, в цьому аспекті, проаналізовано спадщину Аверроеса, як особистості, що змогла звести філософські мости між Античністю, Середньовіччям та Відродженням. У своїх працях мислитель висловлював погляди, несумісні з панівною в його часи ідеологією Арабського халіфату, оскільки його підхід відзначався сміливими прагненнями актуалізувати людську сутність. Він спирався на доступні в ту епоху праці Аристотеля, тому заслужив від наступних поколінь філософів почесне прізвисько «Коментатор». З ісламських вчених йому найбільше імпонували світогляди філософа та математика Аль– Фарабі (870–950 рр.) та частково – теолога, лікаря й поета Ібн Сіни (980–1037 рр.), які він прагне захистити від звинувачень у безбожництві. Взагалі, у своїх творах Ібн Рушд (так звучало його ім’я в тогочасній Іспанії) виступав проти ортодоксальних ісламських теологів та стверджував, що лише філософи мають юридичне право визначати істину й трактувати закони. Головним своїм ідейним супротивником Аверроес вважав теолога суфійського напряму Аль–Газалі (1058–1111 рр.), який безапеляційно й несправедливо розкритикував тогочасних науковців за прагнення раціонально обґрунтувати основні положення релігійних систем. У своєму полемічному трактаті «Заперечення заперечень», написаному в 1184 р., Ібн Рушд наполягав на важливості й потребі у вивченні філософії та інших наукових дисциплін. За життя кордовського інтелектуала, його аргументи переважно наштовхувалися на глуху стіну несприйняття з боку релігійних ортодоксів, які стояли на сторожі тогочасної ідеології Арабського халіфату. Для них логічно мислити означало рухатися в напрямку язичництва або єресі. Досліджено також різноманітні соціальні аспекти, викладені у творах Аверроеса, та доведено оригінальність його релігійно-етичних концепцій. Акцентовано на важливості наукових праць філософа, що зробили серйозний внесок в історію європейського Відродження.