Дослідження з історії і філософії науки і техніки

Особливості діяльності ДП «УНДКТІ “ДІНТЕМ”» у міжнародних проєктах.

М. С. Хорольський — пн, 10 чер 2024 00:00:00 +0300

Зі спогадів ветерана (1967–2016) і директора ДФ НДІ ГП (1987–2015), заслуженого працівника промисловості України, лауреата Державної премії СРСР в галузі науки і техніки М. С. Хорольського

ХОРОЛЬСЬКИЙ Михайло Степанович (до 80-річчя від дня народження)

пн, 10 чер 2024 00:00:00 +0300

Культурно-онтологічні підґрунтя техніки: реконструкція «прометейї»

С. В. Шевцов, С. А. Квітка — чт, 06 чер 2024 00:00:00 +0300

Актуальність теми обумовлена низкою суперечностей, що виникають під впливом техніки (швидкість розповсюдження та інерційність інституцій, наявність доступу до технологій та відсутність знань про них тощо) і необхідністю артикуляції її культур- но-онтологічних умов, однією з яких є прометейя. Мета статті – культурно-онтологічна реконструкція прометейї як культуроутворювальної настанови існування й функціонування техніки в архетипному, етимологічно-семантичному, полемічному, аномному, екзистен- ційному, протетичному зрізах. Методологія. У дослідженні застосовувалися можливості дескриптивного, етимологічно-семантичного, герменевтичного, структуралістського, діалектичного методів. Результатами дослідження є, по-перше, визначення того, що собою являє культуроутворювальна настанова як така і тут позначені індивідуальні, колективні, свідомі, несвідомі аспекти її продуктивної природи. По-друге, окреслені релігійний, ес- тетичний, філософський контексти архетипного зрізу прометейї. По-третє, проведений етимологічно-семантичний аналіз імені Прометей, а на цій підставі з’ясовані його змістовні аспекти: інтенціональний (спрямованість у майбутнє), гнозисний (прагнення точного пізнання), екзистенційний (піклування), аксіологічний (вшанування). По-четверте, проа- налізований полемічний зріз прометейї у низці аспектів: генетичний (конфлікт між Зевсом та Прометеєм), психологічний (гординя), екзистенційний (розколотість буття людини). По-п’яте, окреслено, що в аномному зрізі прометейї бінарність провина / покарання має фундаментальний характер у вигляді порушення божественних законів (крадіжка вогню, ремесел з мистецтвами та мудрості). По-шосте, в екзистенційному зрізі прометейї арти- кульований механізм очікування та подолання страху смерті. По-сьоме, наданий абрис протетичному характеру техніки в аспектах апріорності та медіативності, інтеріоризації та екстеріоризації, буття та небуття. У висновках наведені змістовні аспекти, по-перше, культуроутворювальної настанови як такої, по-друге, прометейї у змістовних межах архетипного, етимологічно-семантичного, полемічного, аномного, екзистенційного, протетичного зрізів, а також позначені горизонти дослідження.

Філософcько-антропологічний феномен Homo Digitalis як онтологічної системи «людина – гаджет»

Є. Р. Борінштейн, Л. С. Городнюк — чт, 06 чер 2024 00:00:00 +0300

Тотальна цифровізація відкрила перед сучасною людиною безліч можливостей, створила нову систему відносин «людина – світ»: тепер будь-який аспект загальнолюд- ського буття неможливо уявити без залученості в «цифру». Усе, що ми робимо, так чи інакше, а часто і загалом прив’язане до цифрової системи. Таким чином, у XXI столітті сформувалася цифрова людина, або Homo Digitalis – принципово новий тип Homo Sapiens, який співіснує з цифровими пристроями і цифровими системами, має цифрову ідентифікацію, чия життєва творчість відбувається в декількох вимірах, у тому числі значною мірою у віртуальному, чиї якість і рівень життя суттєво або цілковито залежать від цифрового світу. Вважаємо, що маємо право висунути гіпотезу і стверджувати, що на всьому історичному відрізку існування людства неоантроп та його діяльність ще ніколи не еволюціонували настільки пришвидшено, змінюючи глобальний життєустрій та його численні окремі чинники в межах не сторіч, а декількох десятиріч. Однак поряд з безумов- ними численними перевагами і комфортом диджиталізація має зворотний бік – докорінно змінюється сама людина. Цифрова людина, або Homo Digitalis, змінює не тільки спосіб життя, уявлення про пізнавальну й інтелектуальну діяльність: Homo Digitalis вносить чис- ленні корективи в ту людську природу, яка колись, у відкритих умовах світу, сформувала людину й наділила її властивостями Homo Sapiens. Таким чином, з’явилася Людина, чиї буття і життєдіяльність значною мірою детерміновані цифровим пристроєм, Людина, яка стала частиною онтологічної системи «людина – гаджет». Таку Людину ми називаємо цифровою людиною, а у філософсько-антропологічному аспекті – Homo Dіgitalis. Мета роботи – дослідити сутнісні основи Homo Digitalis як філософсько-антропологічний феномен в онтологічній системі «людина – гаджет». Предмет дослідження – специфіка цифрового буття людини метамодерну.

Цивілізаційна трансформація соціокультурного середовища: взаємодія {людина} – [машина] в умовах SMART-цифровізації

O. Є. Гончарова — пт, 07 чер 2024 00:00:00 +0300

Актуальність проблеми полягає у зростаючому розриві досконалості та швидко зро-стаючих можливостях техніки і сучасних інформаційних технологій на тлі зменшення вимог до особистих можливостей кожної людини. Техніка вдосконалюється експоненціально, тоді як людський потенціал експоненціально не активується. І все це відбувається на тлі пригнічення природного середовища людини. Гостро стоїть проблема самоідентифікації людини та людства в умовах надмірності інформації за допомогою експоненціального вдосконалення машин, враховуючи пластичну крихкість людської свідомості. Мета статті – дослідити трансформації соціокультурного середовища через удосконалення машин та поширення smart-цифровізації; показати місце людиномірності в науці для розкриття творчого потенціалу особистості. Основні результати. Надшвидка технізація (заміна фізичної праці людини, що призводить до гіподинамії) та smart-цифровізація (за-міна розумової праці, наслідком чого є гіпокогнітія) викликають необхідність в освоєнні інноваційного інтелекту – синергетична мережа природного інтелекту зі штучним для постійного удосконалення людського інтелекту, що зумовить нові можливості наукового пізнання. У нових умовах важливим є формування культури цінності самої людини, а не машинних алгоритмів (МА). Це означає удосконалення людських уявлень за допомогою штучного інтелекту, використовуючи конфабуляцію людини для динамічного усклад-нення та оновлення картини світу, а не її спрощення. Вкрай необхідним є збереження та розвиток природної людиномірністі, яка постійно відтворюється і вдосконалюється за рахунок взаємодії людського раціонального та ірраціонального, розвиток почуття міри, тонких відчуттів та розрізнень, відновлення здатності людини сприймати ВСЕ і ВІДРАЗУ. Нові соціокультурні трансформації спричинять появу цифрового етосу (цифрової ети-ки), цифрового пафосу (цифрової естетики), цифрового логосу. Потрібне осмислення та інтеграція технологій штучного інтелекту у життя людини таким чином, щоб вони служили розширенню людського досвіду, а не його пригніченню чи заміні.

Соціальна оцінка технологій: ризики впровадження технологій штучного інтелекту

О. В. Живага — пт, 07 чер 2024 00:00:00 +0300

У статті аналізуються причини ризиків впровадження технологій штучного інте- лекту та можливі шляхи їх мінімізації, у тому числі за допомогою принципів та підходів соціальної оцінки технологій. У дослідженні використано трансдисциплінарний, прогноз- но-аналітичний, історичний підходи, які дозволять розкрити зв’язки між загальнокуль- турними цінностями, соціальними запитами і оцінками та когнітивними, практичними можливостями технологій штучного інтелекту. Зокрема, використано загальнонаукові та спеціально наукові методи, такі як: методи аналізу, синтезу та порівняння, а також соці- окультурний та герменевтичний методи. Встановлено, що соціальна оцінка технологій, окрім орієнтації на вивчення суспільної ролі технологій, яка виникає завдяки впроваджен- ню короткострокових та довгострокових наслідків їх застосування на процес прийняття науково обґрунтованих рішень у науково-технічній політиці, також має зосередитись на формуванні запобіжних заходів, тобто соціальному проєктуванні нових технологій уже на ранніх етапах процесу їх створення. Показано, що впровадження технологій штуч- ного інтелекту, робототехніки та машинного навчання, яке дуже активно відбувається в останні роки, не лише відкриває додаткові можливості для бізнесу, урядів і звичайних людей, трансформуючи соціальну, професійну, культурну сфери суспільства, а й породжує суттєві проблеми та ризики, пов’язані із соціальною нерівністю, трансформацією ринку праці, зростанням диференціації доходів, загрозою безпеки тощо. У статті висвітлюються ризики та небезпеки використання технологій штучного інтелекту та можливі шляхи їх попередження та подолання в Україні та світі. Висвітлено діяльність міжнародних організацій стосовно розробки стандартів, орієнтованих на соціальні та етичні наслідки штучного інтелекту. Досліджено спеціалізовані види оцінювання впливу технологій штучного інтелекту, зокрема впливу на права людини, та алгоритмічного оцінювання, які активно інтегруються в державне управління та нормотворчий процес, а також активно досліджуються і відображаються в діяльності підрозділів та організацій з оцінювання технологій. Проаналізовано правове регулювання у сфері застосування технологій штучного інтелекту, спрямоване на забезпечення стимулювання соціально ефективного використання технологій та мінімізацію ризиків зловживання технологією; визначено необхідність розробки міжнародних стандартів та створення етичного кодексу в цій сфері.

Історична антропологія як сучасна філософія історії: мікроісторичний аналіз

С. Ш. Айтов — пт, 07 чер 2024 00:00:00 +0300

Метою статті є розкриття сутності теоретичних особливостей «мікроісторичних» концепцій як складників історично-антропологічного горизонту сучасної філософії історії та їх значущості для розвитку філософсько-історичних студій. Методологія цієї роботи включає принципи комплементарностi, структурності, діалогічності. У студії проблемного поля праці були застосовані методи: філософської герменевтики, систем- но-структурний, мiждисциплiнарний. Результати дослідження. У процесі осмислення розвитку когнітивних кореляцій і діалогу «мікроісторичних» теорій та інших концепцій, які утворилися в процесі динаміки історичної антропології як сучасної філософії історії, можна визначити сукупність евристичних філософсько-іcторичних підходів і тенденцій формування «мікроісторичного» виміру розвитку суспільств минулого. Серед них зазна- чимо: осмислення особистісної і мікросоціальної розмірності минулого; встановлення когнітивних кореляцій філософсько-історичних дослідів мікрооб’єктів та макрооб’єктів; інтенсифікація інтелектуального діалогу мікроісторичного горизонту філософії історії із суспільно-гуманітарними науками (психологія особистості) і зменшення інтенсивності їх теоретичного діалогу з соціологією. Наведені евристичні надбання й наукові концепти «мікроісторичного» виміру філософсько-історичних студій виявляються суттєвим ком- понентом у процесі розвитку концепцій історичної антропології як сучасної філософії історії. Значною мірою цей тренд проявляється в поглибленні розуміння буття людини минулого. Теоретична специфіка «мікроісторичного» горизонту є підставою для ви- вчення методологічних кореляцій історичної антропології як сучасної філософії історії з постструктуралістськими концепціями. У межах останніх усталеною є ідея, що законів у розвитку історичного процесу не існує, філософські студії сфокусовано на осмисленні оригінальних компонентів соціального буття минулого. Теоретичні підходи «мікроісто- ричного» горизонту філософсько-історичних студій до осмислення індивідуального жит- тєвого досвіду особистості взаємодіють з концепцією «людської розмірності» динаміки науки, сформульованої Ст. Тулміним. У реалізації цього філософсько-наукового проєкту теоретичні підходи «мікроісторичного» аспекту історичної антропології як сучасної філософії історії можуть бути ефективно застосовані в рефлексивному полі концепцій філософії науки, зокрема у сфері аналізу ментальності та особистісних рис вчених, що істотно впливають на особливості їх наукового світогляду і дослідів.

Створення харківської міської лікувально-санітарної організації як впливовий чинник поліпшення якості життя містян наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть

І. Ю. Робак, Г. Л. Демочко — пт, 07 чер 2024 00:00:00 +0300

У статті розглядається вплив удосконалення медичної допомоги й санітарного впорядження в Харкові наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть на якість життя його мешканців. Метою статті є доведення того факту, що створення міської лікувально-сані- тарної організації стало потужним чинником поліпшення якості життя харківців. У статті категорія «якість життя» пов’язується із сучасними науковими концепціями HRQoL і Urban Health. Пристосовуючи сучасні показники цих концепцій до соціальної історії ме- дицини Харкова, автори аналізують, як з історичним поступом міської охорони здоров’я і поліпшенням санітарного стану змінювались пов’язані з ними характеристики громад- ського здоров’я, головні з яких є одночасно й характеристиками якості життя. Дотепер науковці не розглядали історико-медичні проблеми Харкова саме в такому ключі. Стаття теоретична, має історико-медичний характер, проте охоплює широке міждисциплінарне поле. Міждисциплінарний характер розвідки наклав відбиток на використання методів дослідження. В ньому суто історичні та краєзнавчі методи інтегруються з методами тих наук, що входять до цієї міждисциплінарної предметної галузі (медичних, економічних, демографії, екології, географії). Простеживши зміну таких показників якості життя, як забезпеченість населення лікарями, середнім медичним персоналом, аптечними послугами, чисельність лікарів і середнього медичного персоналу, рівень смертності, медико-еколо- гічні характеристики, автори дійшли висновку, що зі створенням у тогочасному Харкові модерної моделі надання медичної допомоги населенню і санітарного впорядження міста якість життя його мешканців суттєво поліпшилась.

Комплекс пам’яток Київської університетської астрономічної обсерваторії

Л. В. Казанцева, С. А. Салата — пт, 07 чер 2024 00:00:00 +0300

У статті надано опис місцевості та оточення Астрономічної обсерваторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема загальний ландшафт та складники, розташовані в межах території пам’ятки. Роз’яснено сучасний статус обсер-ваторії як пам’ятки. Досліджено архітектуру головної будівлі обсерваторії, її призначен-ня, історія проєктування та автори проєктів, будівництво, зовнішні та внутрішні зміни. Розкрито історію спорудження, модернізації, деталі розміщення, технічні характеристики інших важливих будівель комплексу Астрономічної обсерваторії, зокрема професорсько-го флігеля, лабораторно-житлового корпусу, павільйону меридіанного круга. Уточнено перелік астрономів професорів, які працювали або проживали в будівлях обсерваторії, розглянутих у статті.

Академічні соціогуманітарні дослідження історичних, суспільних і культурних вимірів російсько-української війни. Частина ІІ

А. С. Литвинко — пн, 10 чер 2024 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано актуальність узагальнення досвіду та прогнозно-аналітичної думки вчених-суспільствознавців НАН України, зокрема істориків, соціологів, демографів та етнологів, стосовно історичного феномену російсько-української війни й тоталітарної еволюції російської федерації, суспільно важливих, зокрема демографічних і міграційних наслідків та ризиків цих процесів для України та світу, повоєнної відбудови науки дер- жави, а також для формування репрезентативної бази джерел та української історіографії новітнього періоду. Важливо, що проаналізовано та узагальнено низку історичних, демо- графічних, етнографічних наукових досліджень, більшість з яких оприлюднена протягом другого року повномасштабної війни представниками академічної наукової спільноти України. Серед авторів розвідок – співробітники Інституту історії України, Інституту соціології, Інституту демографії та проблем якості життя, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського, Інституту народознавства та інших установ НАН України. Тематика праць охоплює еволюцію сприйняття України громадя- нами росії, вимушену міграцію населення України та загроз демографії держави, оцінку соціально-психологічного стану людей в умовах війни, прогнозування шляхів розвитку наукової сфери України. Зроблено висновок, що зазначені напрями потребують подаль- шого відстежування їх динаміки; заслуговує на увагу також розвиток підтримки науков- ців України міжнародною дослідницькою спільнотою, широка волонтерська діяльність науковців академії та їх інформаційні зусилля з привертання уваги громадян усіх країн світу до подій в Україні та необхідності надання їй допомоги.

Особливості формування та розвитку маскулінного регіону: на прикладі Донбасу другої половини ХІХ – першої третини ХХ століть

С. В. Бережна, М. С. Вороніна, О. С. Гончарова, Ю. Ф. Матей — пн, 10 чер 2024 00:00:00 +0300

У статті аналізуються причини формування та тривалого збереження маскулінності Донбасу в другій половині ХІХ – першій третині ХХ ст. Вибір цього історично сформованого промислового регіону як об’єкта дослідження був обумовлений існуван-ням в означений період ряду відмінностей у визначенні гендерних ролей порівняно із загальноукраїнською практикою. Вирішальним фактором, що визначив формування та довготривале збереження маскулінності Донбасу, був характер економічного розвитку регіону. У пореформений період домінуючою галуззю тут було сільське господарство з його традиційним патріархальним укладом, який зберігся на селі до 1930-х рр. Інтенсивний промисловий розвиток регіону, що розпочався наприкінці XIX століття, теж сприяв появі тут галузей господарства з переважним залученням чоловіків: кам’яновугільної, металургійної. Через небажання місцевих селян влаштовуватись на промислові підприємства з важкими умовами праці дефіцит робочої сили поповнювався за рахунок малоземельних або безземельних селян з інших українських та російських губерній, які в більшості своїй розглядали цю роботу як тимчасову, тож родини свої сюди не перевозили. Такий самий підхід до цього був і в засновників підприємств. Жіноча половина їх родин не знаходила собі місце в цьому маскулінному краї. Лише на початку ХХ століття, коли навколо підприємств розбудовуються робітничі поселення, ситуація дещо змінюється. Приїхавши на нетривалий час, деякі робітники осідали тут, перевозили сюди родину, що сприяло вирівнюванню гендерної пропорції населення регіону. Проте як і раніше за чоловіками зберігалася домінуюча роль у господарському та суспільно-політичному житті, тоді як сферою діяльності жінки було винятково домашнє господарство. Причиною цього була відсутність будь-яких вікон можливостей для них, викликана зосередженням промислових підприємств на виробництві продукції важкої промисловості, на яких умови праці були непосильні для жінок. Лише з початком Першої світової війни, коли частка чоловічого населення зменшується, жінки починають займати певні позиції на виробництві, проте масового характеру це не набуло. Незмінною така ситуація залишалась майже до почат-ку 1930-х рр., коли партійно-державними органами, зацікавленими в залученні жінок на виробництво, створюються умови для їх вивільнення від домашнього господарства. Проводило більшовицьке керівництво й цілеспрямовану політику щодо активізації ролі жінки в суспільстві, що спричинило появу в 1920-х рр. у регіоні жінвідділів та рух дружин командирів промисловості. Це дало змогу деяким жінкам віднайти свою нішу й створило фундамент для соціальної мобільності молодого покоління. Однак все це так і не змогло зруйнувати маскулінний характер регіону, жінки так і не змогли тут посісти рівноправне з чоловіками місце в суспільно-політичному житті.

Діяльність Одеського відділення імператорського технічного товариства з організації школи десятників будівельної справи (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)

В. А. Добровольська — пн, 10 чер 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено вивченню діяльності Одеського відділення Імператорського російського технічного товариства і його Постійної комісії з технічної освіти у вирішенні проблеми формування професійної освіти в регіоні, зокрема через створення школи десятників будівельної справи. Основним джерелом дослідження стали матеріали фондів Державного архіву Одеської області, опубліковані звіти Одеського відділення Імператор-ського російського технічного товариства. У результаті проведеного дослідження вдалося дійти висновків, що система професійної освіти в Російській імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст. формувалася за участі громадських товариств. Ключову роль у цьому процесі в При-чорноморському регіоні зіграло Одеське відділення Імператорського руського технічного товариства та його Постійна комісія з технічної освіти, в діяльності яких основна увага приділялася нижчій професійній освіті. Це диктувалося як запитами самого Одеського відділення Імператорського російського технічного товариства в умовах модернізації, так і його фінансовими можливостями. Школа десятників будівельної справи, створена Одеським відділенням Імператорського російського технічного товариства, орієнтувала-ся на підготовку робітничих кадрів, що володіли б сучасними компетенціями, і ставала важливою ланкою вирішення проблеми якості людського капіталу в умовах розгортання модернізаційних процесів.

Бібліотечні осередки Олександрівського повіту Катеринославської губернії: мережа, діяльність, постаті

Л. М. Лучка — пн, 10 чер 2024 00:00:00 +0300

На основі аналізу історичних матеріалів та архівних джерел досліджено особливості становлення та розвитку бібліотечної мережі Олександрівського повіту на Катеринославщині. Проаналізовано діяльність бібліотек різного підпорядкування за фондами, читацькою аудиторією та керівним складом. Дослідження пов’язане з історичною пам’яттю і присвячене історії, розвитку, діяльності бібліотек другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Вибір теми обумовлений сучасним станом в Україні, а саме російсько-українською війною. За період російської агресії зруйновано та знищено понад 700 бібліотек різного підпорядкування, деякі з них неможливо відбудувати. Кожна втрачена бібліотека мала свою цікаву історію, ретельно формувала фонди, активно обслуговувала читачів і тому заслуговує на збереження в історичній пам’яті об’єктів бібліотекознавства та цінних зразків книжкової спадщини. За допомогою хронологічного, порівняльно-історичного та системного методів відтворено цілісну картину формування та розвитку фондів, читацьких категорій та персоналу. Проаналізовано діяльність різних типів бібліотек та визначено їх внесок у розвиток губернської бібліотечної мережі. Висвітлено різнобічну діяльність культурно-освітніх осередків у процесах комплектування багатопрофільних фондів навчальною і науковою літературою. З’ясовано тенденції та особливості бібліотечної справи повіту щодо обслуговування різних читацьких груп та формування читацьких інтересів. Розглянуто внесок педагогічних діячів повіту у розвиток народних бібліотек.

Становлення та розвиток кафедри «Автоматика і управління в технічних системах» НТУ «ХПІ»

Д. Д. Кравченко — пн, 10 чер 2024 00:00:00 +0300

У другій половині ХХ ст. в Україні сформувалася потужна наукова школа в галузі автоматики й телемеханіки. В більшості своїй наукові дослідження відбувались на той час на базі академічних та навчальних закладів України. Чільне місце серед наукових колективів дослідних осередків займала кафедра «Автоматики та управління в технічних системах» Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». У статті проаналізовано основи формування кафедри, виокремлено основні етапи розвитку та окреслено внесок науковців у становлення автоматизації промислових процесів. Основну увагу приділено вченим, які в різні роки керували кафедрою. Це були непересічні особи, науковці зі світовими іменами, які вбачали сенс свого життя в розвитку української науки: Ф. А. Ступель, О. М. Суєтін, В. Г. Воронов, П. О. Качанов. Доведено, що особистість керівника, його вміння працювати з людьми, власна зацікавленість певним науковим питанням, організаторські та педагогічні здібності впливали на результативність діяльності усього колективу. Охарактеризовано наукові досягнення професорсько-викладацького складу кафедри, зокрема: розширення досліджень зі ство-рення різнопрофільних мікропроцесорних систем управління, систем управління тран-спортних засобів, тренажерних систем для навчання, систем управління та спеціального обладнання для вирішення екологічних проблем. З’ясована роль науково-педагогічного колективу кафедри у створенні ефективної системи підготовки фахівців-електриків для галузі автоматики та телемеханіки.

Аналіз розвитку атомної енергетики як соціотехнічної системи

Г. Т. Іванова — пн, 10 чер 2024 00:00:00 +0300

Стаття розглядає атомну енергетику як складну соціотехнічну систему, де важливо враховувати взаємодію технологій, соціальних процесів, ідеалів та цінностей суспільства з метою забезпечення ефективного та безпечного функціонування. Атомна енергетика залишається однією з ключових галузей сучасної енергетики, але її використання вимагає комплексного підходу та урахування широкого спектра аспектів, включаючи соціальні, гуманітарні та екологічні чинники. Особлива увага до цієї теми виникає у зв’язку з не-обхідністю забезпечення безпеки та ефективності функціонування атомної енергетики в умовах зростаючих вимог до сталого розвитку та збереження навколишнього середо-вища. В сучасному світі, де енергетика відіграє ключову роль у розвитку суспільства і стає джерелом можливих ризиків, важливо розглядати атомну енергетику як комплексну систему, взаємодія якої залежить від технологій, соціальних процесів, ідеалів та ціннос-тей суспільства. Шляхом аналізу різних підходів до концепції «соціотехнічна система» автори статті виявили основні компоненти атомної енергетики як соціотехнічної системи. Аналіз літератури показав, що соціотехнічна система включає взаємодію інституцій, технологій, соціальних процесів, ідеалів та цінностей суспільства, які взаємопов’язані і впливають один на одного, забезпечуючи ефективне та безпечне функціонування атомної енергетики. Основні результати дослідження полягають в узагальненні наявних підходів до атомної енергетики та виділенні ключових компонентів цієї системи. Висновки статті стосуються осмислення рекомендацій щодо поліпшення безпеки та управління ядерною енергетикою, а також підкреслення важливості розуміння та підтримки громадськістю переваг і ризиків цієї галузі. Одним із ключових висновків є необхідність моніторингу громадського занепокоєння щодо радіаційної небезпеки, проблем управління відходами, пов’язаних з ядерною енергетикою та розширення просвітницької діяльності й інформу-вання про переваги і ризики галузі.

Образи маєтку роду Ґалаґанів у с. Сокиринці в історіографії кінця XIX – початку ХХ ст.

В. М. Додух — пн, 10 чер 2024 00:00:00 +0300

Маєтки представників дворянства Лівобережної України є надзвичайно цінним джерелом інформації з історії цього суспільного стану. Ці виразні архітектурні комплекси привертали увагу дослідників та знаходили своє відображення в їхній професійній діяль-ності. Одним з найяскравіших репрезентантів дворянської архітектури XVIII – XIX ст. є маєток роду Ґалаґанів у селищі Сокиринці Чернігівської області. Протягом своєї багато-вікової історії він пережив кілька масштабних перебудувань, але неодмінно залишався найважливішим, сакральним місцем для своїх власників та одним із значущих культурних осередків Лівобережжя. Актуальність дослідження визначається можливістю його включення до студій з історії архітектури, соціальної, культурної, інтелектуальної історії. Метою статті є проведення аналітичного оцінювання процесу формування та еволюції образу маєтку Ґалаґанів у Сокиринцях в історіографії кінця ХІХ – початку ХХ ст. Ме-тодологічну основу дослідження сформували базові принципи теорії історіографічного образу. Також у роботі використовуються такі методи: історичний, аналітичний, гене-тичний, компаративний, біографічний, метод вивчення продуктів діяльності. Основні результати. Досліджено публікації, що містять розгорнуті оцінки маєтку Ґалаґанів у Сокиринцях. Виявлено, що всі автори публікацій відвідували маєток особисто, що значно впливало на їх оповідання. Визначено, що найбільш стійким є образ маєтку як шедевру архітектури, зберігача українських козацьких традицій, прихистку для великої кількості представників наукової та творчої еліти. Попри масштабні суспільно-політичні зміни на початку ХХ ст., маєток не був забутий. Дослідники зафіксували втрату колишньої краси та величі цього місця, викликану значними руйнуваннями та занепадом архітектурних композицій. Втім, вони зберігали оптимізм та віру в те, що маєток буде відбудований у первозданному вигляді. Праці істориків кінця ХІХ – початку ХХ ст. стали фундаментом для всебічного вивчення українських поміщицьких маєтків. Практичне значення роботи полягає у привертанні уваги читачів до проблеми збереження та реставрації рідкісних архітектурних пам’яток України.