Дослідження з історії і філософії науки і техніки

Креслення як форма візуально-графічної комунікації інжинірингу: філософсько-антропологічний аспект

І. М. Ушно — 2025-05-31

Технічне креслення є унікальною знаково-символічною системою, яка дозволяє пе- редавати складні інженерні ідеї незалежно від природної мови та культурного контексту. Креслення відіграє функцію універсальної мови техніки, що використовується для моде- лювання, конструювання та передачі технічної інформації. Його знакова система дозволяє кодувати просторові та функціональні характеристики об’єктів, що робить креслення основним засобом інженерної комунікації. Однак філософський вимір цього феномену залишається малопредставленим у науковій думці. У цьому дослідженні ми розглянемо креслення не лише як технічний інструмент, а як особливу форму мови, що має власну семіотику, граматику та комунікативну функцію. Філософсько-антропологічне осмислення цієї мови дозволяє виявити її вплив на формування сучасного інженерного знання, а також визначити роль технічного креслення у ширшому контексті візуальної культури. Метою статті є аналіз технічного креслення як особливої візуально-комунікативної системи, що слугує основою для передачі технічної інформації та розвитку інженерного мислення. Для досягнення цієї мети вирішуємо такі завдання: представити історико-філософську ретроспективу креслення як «мови техніки»; розглянути креслення як форму візуальної комунікації в технічному просторі; визначити семіотичні особливості креслення та його структурні принципи; проаналізувати вплив креслення на інженерне мислення та про- єктування; дослідити перспективи розвитку креслення в цифрову епоху. Методологічна основа дослідження базується на міждисциплінарному підході, що включає філософію техніки, семіотику, когнітивну науку та інженерію. Використання філософського аналізу дозволяє осмислити креслення як феномен, що виходить за межі його утилітарної функції та впливає на самі способи пізнання та конструювання реальності. Основні результа- ти. У статті досліджується феномен технічного креслення як особливої форми мови у візуально-комунікативному просторі інженерії. Аналізується роль креслення як універ- сальної знаково-символічної системи, що забезпечує передачу та збереження технічної інформації. Розглянуто семіотичні особливості креслення, його структурні принципи та вплив на інженерне мислення. Також обговорюються перспективи розвитку креслення в умовах цифровізації, автоматизації та штучного інтелекту. Висновки. Креслення як форма візуально-графічної комунікації відіграє фундаментальну роль у технічному та інженерному мисленні. Воно поєднує логічний аналіз із просторовим уявленням, спри- яючи точному моделюванню, проєктуванню та конструюванню об’єктів. У процесі своєї еволюції креслення не лише адаптувалося до нових технологічних умов, але й зберегло свою сутнісну функцію – бути універсальною мовою інженерії. Семіотичний аналіз креслення показує, що воно має власну граматику та синтаксис, подібно до природних мов, але вирізняється своєю лаконічністю та точністю. Його знакова система дозволяє ефективно передавати технічну інформацію без необхідності вербального пояснення, що робить його глобальним засобом професійної комунікації. Креслення є не тільки технічним інструментом, а й способом мислення, який інтегрує аналітичний та інтуїтивний рівні пізнання. Воно виступає в ролі концептуальної мови, що формує когнітивні процеси ін- женерів, сприяє генерації нових ідей та впливає на розвиток науково-технічного прогресу. Таким чином, дослідження філософських аспектів креслення дозволяє глибше усвідомити його значення не лише у сфері техніки, але й у культурі та епістемології знання загалом.

Система історично-антропологічних дисциплін у гуманітарному горизонті сучасної філософії історії

С. Ш. Айтов — 2025-05-31

Мета цієї статті полягає в реконструкції і встановленні теоретичних особливостей і значущості системи історично-антропологічних дисциплін, які утворилися у людино- вимірному горизонті сучасної філософії історії, та їх впливу на розвиток філософсько-історичних студій. Методологія цієї роботи включає принципи комплементарностi, структурності, діалогічності. У річищі аналізу проблемного поля праці були застосовані методи: філософської герменевтики, системно-структурний, мiждисциплiнарний. Результати дослідження. Науковий розвиток історичної антропології як сфери сучасної філософії історії призвів до генерування в її теоретичному просторі системи дисциплін, які вивчають окремі питання ментально-культурної площини минулого. Ця пізнавальна трансформація значною мірою мотивується філософськими і соціокультурними реаліями постмодернізму. Суттєвими факторами впливу на утворення історично-антропологічних дисциплін виступають постмодерністські теоретичні підходи, які спростовують логічне мислення як основний елемент пізнання світу та наявність і визначальне значення великих філософських і наукових концепцій і політичних ідеологічних систем, метанаративів. Відповідно вплив постмодерністської моделі на утворення й інтелектуальні властивості системи історично-антропологічних дисциплін полягає в їх пізнавальному фокусуванні на аналізі емоційно-психологічних факторів історичних процесів і підвищенні впливовості осмислення окремих явищ і чинників, які розгортаються в ментально-культурному горизонті минулого. Система історично-антропологічних дисциплін, яка сформувалася у теоретичному просторі гуманітарної сфери сучасної філософії історії, утворює комплексний інтелектуальний простір, який включає три когнітивні рівні: психологічно-культурний, світоглядно-культурний і ментально-демографічний. Психологічно-культурний рівень містить наукові студії з таких історично-антропологічних дисциплін, як «історія уявлень» і «нова культурна історія». «Історія уявлень» осмислює зміст і значущість площини імагінарного, психічної сфери мрій, фантазій і сновидінь у ментально-культурному просторі історичного буття. «Нова культурна історія» аналізує багатоаспектні культурні явища та їх взаємодії з уявленнями про світ суспільства і його окремих страт. Світоглядно-ідеологічний рівень системи історично-антропологічних дисциплін містить студії з «історії читань» та «історії пам’яті». Ці науки аналізують проблеми утворення світогляду і формування смислів індивідуального і суспільного буття минулого. Ментально-демографічний рівень включає, зокрема, досліди з «історії жінок». Ця історично-антропологічна дисципліна є суттєво важливою для розуміння специфіки уявлень про світ, соціально-значущої поведінки і соціокультурних практик жіноцтва в різні історичні часи. Формування когнітивно-евристичної системи історично-антропологічних дисциплін призвело до теоретичного діалогу гуманітарної сфери сучасної філософії історії з соціально-гуманітарними науками, які раніше не вступали у наукові взаємодії з історично-антропологічними концепція- ми. Серед наведених наук можна зазначити «історію ідей», «історію політичних ідей» і політологію. Утворення системи історично-антропологічних дисциплін у розумовому просторі сучасної філософії історії обумовлює більш релевантне розуміння ментально-культурної причинності історичних процесів завдяки інтеграції до проблемного поля філософсько-історичних розвідок аналізу бачення світу і культурних явищ нових для історично-антропологічних студій вимірів світобачення й ідейної сфери функціонування соціально-демографічних груп і суспільств минулого.

Підприємницькі практики дворян південноукраїнських губерній Російської імперії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

О. Б. Шляхов — 2025-05-31

У пореформену добу в українських етнічних землях Російської імперії активно розвивається підприємницька діяльність заповзятливих осіб, яка охоплювала і представників дворянського стану. Мета дослідження – з’ясувати основні сфери бізнесових інтересів дворян Катеринославщини та Херсонщини наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., визначити обсяги виробництва їхніх підприємств та встановити рівень прибутків, які вони отримували у своїх бізнесових практиках. Наукова новизна: на основі широкого кола джерел охарактеризовано особливості підприємницької діяльності представників дворянства в промисловості, торгівлі та сільському господарстві Півдня України в пореформений період. Основні результати. З’ясовано, що в модерний період машинна техніка та парові двигуни, а також розвиток торговельно-грошових відносин перетворили дворянське підприємництво у джерело достатньо швидкого і надійного отримання прибутку. Переважним чином бізнесова діяльність дворян Херсонської та Катеринославської губерній розвивалася в таких сферах економіки, як цегельна та харчова промисловість, а також в аграрному секторі. Встановлено, що питома вага дворянських підприємств у фабрично-заводській промисловості Катеринославської губернії на початку ХХ ст. становила 8,6 %, а на Херсонщині – 7,8 %. При цьому урядова статистика зафіксувала діяльність на Півдні України 64 великих та середніх дворянських заводів та фабрик, 19 з яких мали річний обсяг виробництва, що перевищував 100 тис. крб. Зазначено, що найвищий зиск підприємці-дворяни отримували в царині виготовлення одягу (до 23 %), у виробництві цегли (18–19 %) та в борошномельній галузі – 15–18 %. Висновки. Наголошено, що представники дворянства відіграли суттєву роль в індустріальній розбудові регіону, здійсненні промислової модернізації південноукраїнських губерній.

Внесок сільськогосподарських товариств України кінця ХІХ – початку ХХ ст. у розвиток конярства

В. А. Чалаван — 2025-05-31

Метою статті є аналіз діяльності товариств України кінця ХІХ – початку ХХ ст. у напрямі розвитку конярства. Методологічну основу становлять базові методи історико-наукових досліджень: історико-хронологічний, аналітичний, компаративний, класифікації й систематизації та ін. Основні результати: проаналізовано практичні заходи галузевих сільськогосподарських товариств (зокрема, Харківського, Полтавського, Подільського, Єлисаветградського та інших товариств сільського господарства) і наукові підходи вче- них і аматорів-конярів (О. Браунера, В. Кудашева, С. Урусова) до ведення і поліпшення конярства в Україні зазначеного періоду. Об’єктом дослідження стали також товариства кінних забігів, рисисті та скакові, які вплинули на розвиток кінного спорту і випробу- вання коней. Висновки. Встановлено, що конярство на теренах України у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. потребувало нагального розроблення урядом, земствами й місцевими громадськими об’єднаннями спільної комплексної програми щодо поліпшення галузі. Роль сільськогосподарських товариств, у структурі яких з початку ХХ ст. почали активно засновуватися відділи тваринництва, полягала у проведенні низки популяризаційних, наукових і практичних заходів щодо стимулювання розвитку конярства. Так, учені-тваринники через мережу товариств розробляли й виголошували свої наукові винаходи й гіпотези, зокрема, що стосувалося питань годівлі й вирощування коней, складання на- уково обґрунтованих раціонів, вивчення порідного складу кінського поголів’я губерній. Товариства сприяли об’єднанню приватних господарств, які вели племінне конярство сільськогосподарського типу, упровадженню племінних книг, влаштуванню кінних виста- вок, відкриттю парувальних пунктів для коней тощо. Задля забезпечення кінного складу надійним племінним матеріалом членами товариства пропагувалася доцільність так званого інституту затверджених для суспільного користування плідників. На дослідних полях окремих товариств проводилася низка дослідів з вигодовування коней. За їхньої ініціативи скликалися всеросійські й губернські з’їзди кіннозаводчиків, на яких схвалювалися плани поліпшення тваринництва в губерніях. Низка товариств кінних забігів, рисистих і скакових, які почали створюватися в українських губерніях ще з середини ХІХ ст., не маючи суттєвого впливу на селекційну роботу, відігравали вагому роль у справі культурного кіннозаводства і конярства, а також кінного виду спорту.

Природознавчий напрям наукової і краєзнавчої діяльності Кримського (Кримсько-Кавказького) гірського клубу

В. С. Савчук — 2025-05-31

Серед низки громадсько-наукових об’єднань Причорномор’я України особливе місце, зокрема з огляду на організаційні засади, посідає Кримський (Кримсько-Кавказький) гірський клуб (КГК/ККГК). Створений в Одесі 1890 р. клуб поширив свою діяльність на всю імперію й зробив чималий внесок в історію вивчення і краєзнавчого освоєння гірських регіонів, насамперед Криму. В статті актуалізується питання вивчення природознавчого напряму наукової і краєзнавчої діяльності Кримського (Кримсько-Кавказького) гірського клубу в контексті загальних досліджень його діяльності, проведених іншими дослідниками. Мета статті полягає у визначенні та аналізі складників природознавчого напряму наукових і краєзнавчих досліджень, здійснюваних клубом. З’ясовано та проаналізовано низку історичних джерел, що мають різний ступінь наповненості інформацією про прояви природознавчої та краєзнавчої активності Кримського (Кримсько-Кавказького) гірського клубу. Акцентовано на зменшенні в Україні кількості публікацій, що стосуються Кримського (Кримсько-Кавказького) клубу після 2014 р. За результатами аналізу історіографічних джерел визначено неповноту проведених попередниками досліджень із зазначеної проблематики. Результатом дослідження є доведеність наявності досить значного природознавчого та краєзнавчого складників у науковій діяльності у КГК (ККГК) та виокремлення її основних напрямів. Проаналізовано деякі з наукових праць, що ілюструють напрями природознавчої та краєзнавчої діяльності. Підкреслено актуальність і важливість наукових результатів, отриманих членами Кримського (Кримсько-Кавказького) клубу, й до сьогодні. Розглянуто організаційно-наукову діяльність клубу у сфері створення інфраструктури природознавчих і краєзнавчих досліджень. Зроблено висновок про необхідність подальшого вивчення діяльності зазначеного громадсько-наукового об’єднання.

Початковий етап науково-просвітницької діяльності «Спілки друзів античності в Рейнській області» в 40‑х рр. ХІХ ст.

Ю. В. Берестень — 2025-05-31

Стаття присвячена малознаній серед вітчизняного наукового загалу історії заснування, культурно-просвітницькій діяльності німецького товариства «Спілка друзів античності в Рейнській області», заснованого в 1841 р. На сьогодні в модерній вітчизняній історіографії відсутні комплексні праці, в яких докладно висвітлюються історичні обставини, перебіг інституалізації та роботи громадського наукового осередку зі збереження античного культурного спадку в Прусському королівстві. Автор дослідження поставив за мету на підставі розлого джерельного матеріалу (статуту, звітів установи, опублікованих нею видань) реконструювати причини створення «Спілки друзів античності в Рейнланді», специфіку її організаційної структури, фінансової й науково-просвітницької діяльності, спрямованої на вивчення античного культурного спадку та історичного минулого на території Рейнської провінції Прусського королівства. У статті відзначена роль громадської спілки у справі опікування питаннями популяризації давньоримського культурного спадку Рейнланду в громадському середовищі Прусського королівства, виявленням, атрибутацією та збереженням його історико-культурних пам’яток. Одним із пріоритетів діяльності громадського осередку була організація спеціального науково-популярного часопису, на шпальтах якого публікувалися розвідки з латинської археографії, археології, нумізматики. Вагому роль в діяльності товариства на початковому етапі його становлення відіграв Л. Лерш. Встановлено, що науково-просвітницька, видавнича та популяризаторська діяльність «Спілки друзів античності в Рейнській області» в 40‑х роках ХІХ століття істотно вплинула на внутрішню політику Пруссії в царині збереження історико-культурної спадщини давньоримської доби, організації та проведенні систематичних робіт з консервації та реконструкції пам’яток архітектури та мистецтва, сприяла експонентному зростанню громадського інтересу до проблем історії Давнього Риму та Середньовічної доби, музеєфікації колекцій античних старожитностей, організації системних археологічних досліджень.

Історіографічне освоєння історії дворянства Лівобережної України кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст.

Т. Ф. Литвинова — 2025-05-31

З кінця ХХ ст. у вітчизняній історіографії розпочався процес тотального перегляду накопиченого досвіду. Створені радянською та народницькою історіографією образи українського дворянства як визискувачів трудового народу та зрадників національної справи зазнали суттєвої корозії. Завдяки інтенсивному освоєнню цієї проблематики накопичений значний масив досліджень історії дворянства різних регіонів, які суттєво змінили уявлення щодо громадської, господарської, освітньої та культурної активності панівної верстви. Наявність такого потужного історіографічного доробку викликала запит на його експертний аналіз. Предметом історіографічного розбору стали найбільш репрезентативні дослідження, які претендують на цілісну репрезентацію дворянської верстви Лівобережної України. Виявлено, що проблематика історії дворянства, яка на початку 1990‑х рр. займала маргінальне місце в історіографії, у ХХІ ст. стала однією з провідних тем. Найбільш розробленими виявилися такі питання, як: меценатська, освітня, громадська, господарська діяльність найбільш значущих представників цієї верстви. Активно розробляється проблематика родинного й повсякденного життя. Водночас поза увагою залишається або лише намічений як перспективний цілий комплекс напрямів, визначений розумінням завдань нової соціальної історії та методологічними можливос- тями історіографічних поворотів світової історіографії останніх десятиліть. Серед них роль і місце соціальної еліти в регіоні та імперії загалом, специфіка стосунків з іншими станами, соціальна, ментальна, господарська диференціація регіонального дворянства, приватне та сексуальне життя, історія дозвілля, читання, уявлень та емоцій. Актуальним залишається й екстенсивне розширення інформаційних можливостей за рахунок архів- ної евристики та нових археографічних проєктів. Без розв’язання виявлених проблем неможливе не лише глибоке розуміння історії дворянства, а й адекватне сприйняття «українського ХІХ століття» загалом.

Культурно-історична спадщина Харкова: електротехнічний корпус НТУ «ХПІ»

О. Є. Тверитникова — 2025-05-31

Початок ХХ ст. у забудові міста Харкова заслуговує особливої уваги. Того часу поміт- ним напрямом у розвитку культури і мистецтв в Україні став конструктивізм, що найбільше було притаманне Харкову. Маловідомим сьогодні залишається проєкт О. М. Бекетова у стилі конструктивізму – приміщення для електротехнічного факультету Харківського технологічного інституту (Харківського політехнічного інституту, Національного університету «Харківський політехнічний інститут» – у різні роки). Метою дослідження є вивчення особливостей будівництва електротехнічного корпусу НТУ «ХПІ», окреслення внеску академіка архітектури О. М. Бекетова в розвиток конструктивізму в Харкові та аналіз сьогоднішнього стану електротехнічного корпусу як об’єкта культурно-історичної спадщини Харківщини. На основі залучення репрезентативної джерельної бази досліджено діяльність професора П. П. Копняєва зі створення електротехнічного факультету та побудови для нього окремого корпусу. Накопичений під час відряджень до вищих технічних шкіл Німеччини досвід П. П. Копняєв втілював у проєкт під назвою «Ескізний проєкт будівлі електротех- нічних лабораторій ХТІ», до якого залучено академіка архітектури О. М. Бекетова. Перша пропозиція виглядала як триповерхова будівля у формі трапеції, з великою підвальною частиною та приміщеннями для проведення лекцій, лабораторного практикуму та наукових досліджень, яка мала декілька входів і виходів крім центрального. На першому поверсі були розташовані лабораторії: електровимірювальна, електричних машин, високовольтна, фотометрична, радіолабораторія, електрифікації й енергетики. Далі класичний стиль був змінений на конструктивізм. Визначена роль професора П. П. Копняєва у створенні високовольтного залу, де у другій половині ХХ с. проводилися унікальні дослідження, спрямовані на вивчення атмосферної напруги, розроблення нових типів апаратури. Доведено, що будівництво спеціального корпусу для електротехнічного інституту, який був укомплектований різноманітним новітнім обладнанням, сприяло удосконаленню системи підготовки інженерів-електриків, кадрів вищої кваліфікації для освітніх і наукових установ та промислового комплексу, розвитку науково-дослідної роботи. Електротехнічний корпус Харківської політехніки побудований за ескізами академіка архітектури О. М. Бекетова і технічним проєктом професора електротехніки П. П. Копняєва добре відомий не одному поколінню політехніків. Під час військового конфлікту 2022 р. масових пошкоджень зазнала центральна частина міста Харкова. Торкнулося це й корпусів Харківської політехніки. Безумовно як об’єкт культурної спадщини електротехнічний корпус потребує оновлення. При проведенні реставраційних робіт потрібно, спираючись на сучасні технології, враховувати концепцію, закладену його творцями, – спеціальний корпус для навчання та проведення наукових досліджень, найзручніший за плануванням та технічним оснащенням.

Нацистські злочини проти людей з особливими потребами. Випадок Томаківського району Дніпропетровської області

А. Г. Венгер — 2025-05-31

Стаття присвячена локальному сюжету з історії злочинів німецьких окупантів на території Томаківського району Дніпропетровської області. Однією з рис нацистської політики і в самій Німеччині, і на окупованих нею територіях були вбивства людей з особливими потребами, які перебували у спеціалізованих закладах на утриманні держави. До окупації на території Томаківського району існувало декілька установ соціального захисту: дитячий будинок та психоневрологічний диспансер. Із початком німецько-радянської війни частину утриманців дитячого будинку місцеві селяни забрали до себе. Але до будинку евакуювали дітей з інвалідністю з Житомира, і під час окупації вони становили більшість утриманців. Після окупації Томаківського району Михайлівський дитячий будинок та Степанівський психоневрологічний диспансер опинилися у скрутному становищі. Їхні утриманці страждали від браку харчів, з настанням холодної пори вони мерзли, оскільки опалення теж було конфісковане. Численні звернення керівників закладів залишалися без відповіді. Ситуація набувала загрозливого масштабу, тому була створена спеціальна комісія, до якої входив лікар та представники окупаційної адміністрації та силових структур. Ця комісія відвідала заклади й ухвалила рішення, що утриманці психоневрологічного диспансеру та діти з дитячого будинку підлягають вбивству, оскільки не мають перспективи на одужання. На початку березня 1942 р. в районному центрі – Томаківці зібрано єврейських мешканців району. Згодом їх відправили до Михайлівського дитячого будинку і тримали разом в окремому приміщенні. В березні 1942 р. адміністрації закладів повідомили, що утриманців разом з групою євреїв переводять до інших установ, де вони зможуть нормально харчуватися та отримають достойні умови проживання. Після того як до дитячого будинку для «переселення» прибула жандармерія та поліція, частина вихователів та вихованців здогадалась про справжню мету переселення та втекла. Решта була розстріляна.

Послідовність та локалізація козацьких Січей: нові підходи

О. М. Посунько — 2025-05-31

Мета статті: На підставі аналізу історичних джерел (насамперед картографічних) із залученням сучасних ГІС-технологій переглянути усталену періодизацію та сформулювати власний порядок військово-адміністративних центрів запорозького козацтва другої чверті XVII – третьої чверті XVIII ст. Методи дослідження: загальнонаукові (аналіз та синтез), спеціальні історичні (картографічний). Використано геоінформаційні технології (ГІС-технології) для аналізу місцевості, зіставлення картографічних даних із реальними географічними об’єктами та уточнення локалізації козацьких укріплень. Наукова новизна полягає в ревізії усталеного порядку існування Запорозьких Січей, що стало можливим за рахунок залучення широкого кола картографічних матеріалів і сучасних технологій. Основні результати: у ході пошуково-дослідної роботи переосмислено та запропоновано власний порядок існування Запорозьких Січей: 1) Романківська (1635–1638 рр.); 2) Микитинська (1638–1652 рр.); 3) Чортомлицька (1652–1709 рр.); 4) Стара Камʼянська (1709–1711 рр.); 5) Олешківська (1711–1728 рр.); 6) Чортомлицька (1728–1730 рр.); 7) Нова Кам’янська (1730–1733 рр.); 8) Яськівська (1733–1735 рр.); 9) Підпільненська (1735–1775 рр.). Стосовно інших відомих січей (Хортицька, Томаківська, Базавлуцька) підтримано твердження про їх відповідність табору-кочовищу або ж про міфічність існування саме як «січі». Важливим стало уточнення місця розташування Микитинської Січі, пропозиції щодо введення до наукового обігу невідомої до сьогодні Яськівської Січі, а також визначення поділу Кам’янської Січі на два різних за локацією укріплення – Старої та Нової Кам’янської Січі. Висновки. Нове прочитання відомих джерел, розширення картографічної бази дослідження, залучення новітніх методик дає можливість здолати стереотипні уявлення про Запорозькі Січі, виявляючи невідомі козацькі військові центри та укріплення чи уточнюючи знання про відомі. Дискусії та обговорення пропозицій сприятимуть деміфологізації історії козацтва і кращому її розумінню.

Автоматизація спостережень та обробки даних в Одеській обсерваторії (початок 70‑х рр. ХХ ст.)

І. Б. Грушицька — 2025-05-31

Мета статті – за допомогою методів джерелознавчого та історіографічного аналізу з використанням системного підходу висвітлити питання щодо впровадження електронних обчислювальних машин для обробки результатів астрономічних спостережень в Одеській астрономічній обсерваторії на початку 70‑х років минулого століття. Показано використання електронних обчислювальних машин для астрометричних обчислень, обчислення ефемерид, обробки електроспектрофотометричних спостережень, обчислень результатів спостережень змінних зір та штучних супутників Землі. Встановлення в астрономічній обсерваторії електронних обчислювальних машин «Наїрі» (березень 1969 р.) обумовило необхідність розробки програм для обробки результатів спостережень. До листопа- да 1969 р. закінчено складання та налагодження програм з обробки спостережень на Одеському меридіанному колі. У цій роботі брали участь Л. Л. Вагущенко, В. А. Синяєв, Н. М. Супрунець, М. П. Красненко. Обчислення результатів спостережень проводилися на машинах «Наїрі», «Наїрі-С », «Наїрі-К » та «Промінь». Встановлено, що матеріально-технічна база обсерваторії через брак надходжень з державного бюджету потребувала додаткових асигнувань з інших джерел фінансування. Завдяки надходженню коштів за рахунок госпдоговірної тематики поповнено матеріально-технічну базу та 1972 р. ство- рено обчислювальний відділ, який 1973 р. переріс в обчислювальний центр. Розроблені для змінних зір алгоритми паралельно застосовувалися до спостережень зміни блиску штучних супутників Землі. Спостереження блиску штучних супутників Землі були ви- конані на одноканальному супутниковому електрофотометрі, виготовленому в Одеській обсерваторії. Обробка результатів спостережень проводилася в межах міжнародної кооперативної програми СПІН (фотометричні дослідження супутників). Відзначено керівництво роботою з обробки даних спостережень змінних зір і штучних супутників Землі В. М. Григоревського – координатора СПІН, учня одного з найвідоміших українських астрономів, фундатора одеської школи дослідників змінних зір, професора Володимира Платоновича Цесевича. Матеріали, наведені в статті, на прикладі Одеської астрономічної обсерваторії доводять перспективність дослідження раннього етапу впровадження технологій автоматизації в інших вітчизняних астрономічних установах.

Наукова спадщина академіка О. О. Созінова в контексті розвитку генетики і селекції зернових культур

С. В. Нижник — 2025-05-31

Статтю присвячено висвітленню внеску О. О. Созінова (1930–2018) – видатного українського вченого в галузі генетики та селекції рослин, чия наукова спадщина відіграла ключову роль у розвитку сучасного аграрного виробництва. Для досягнення мети дослідження, яка полягає в аналізі науково-дослідної спадщини вченого, використано історико-хронологічний, аналітико-синтетичний та біографічний методи. Наукові інтереси вченого передусім зосереджувалися на вивченні проблеми міжлокусних асоціацій, зокрема для запасних білків пшениці, що ввійшла у світовий фонд загальної генетики; розробці маркування молекулярно-генетичними маркерами різних сортів, що є принциповим моментом у сучасному сортовипробуванні; розробленні нових концепцій про значення поліморфізму білків у генетиці і селекції культурних рослин тощо. Наукова новизна полягає в комплексному аналізі наукової спадщини академіка О. О. Созінова в контексті сучасного розвитку генетики та селекції зернових культур. Визначено ключові наукові підходи, запропоновані вченим, та їх вплив на подальший розвиток галузі. Узагальнено дані щодо внеску О. О. Созінова у створенні теоретичних засад генетики якісних ознак рослин, а також у розробку методів селекції, що підвищили продуктивність та стійкість зернових культур. Виявлено перспективні напрями застосування його наукових ідей у сучасній селекційній практиці, зокрема в умовах зміни клімату та потреб продовольчої безпеки. Доведено роль ученого у становленні нових методів селекції зернових культур та удосконаленні їхньої якості. З’ясовано, що О. О. Созінов встановив пряму залежність між варіантами блоків білків, хлібопекарськими якостями і силою борошна, що дає можливість цілеспрямовано здійснювати добір кращих зразків сільськогосподарських культур за потрібними селекціонеру блоками, виділяти найцінніші форми й підбирати батьківські форми для гібридизації. Обґрунтовано пріоритетність і практичну важливість його фундаментальних і прикладних досліджень для подальшого розвитку генетики.

Життя віддане науці (Штрихи до біографії ветеринарного лікаря-бактеріолога В. І. Турчиновича-Вижникевича 04.11.1865–20.01.1904)

О. М. Кулішенко — 2025-05-31

Висвітлено життєвий шлях і професійну діяльність Владислава Івановича Турчиновича-Вижникевича – призабутої постаті науковця, ветеринарного лікаря-бактеріолога (випускника Харківського ветеринарного інституту), який проводив дослідження з вивчення чуми ВРХ, пізніше працював у чумному форті «Олександр І» 1902–1904 рр. завідувачем бактеріо- логічної лабораторії з вивчення збудника зооантропонозної чуми. Розробив оригінальні методики виготовлення розводок збудника чуми з метою виготовлення вакцин та сироваток проти цього небезпечного захворювання. Трагічно загинув внаслідок лабораторного зараження збудником чуми у січні 1904 року в чумному форті Кронштадту. Метою публікації є введення до широкого наукового обігу історичних джерел, які включають деякі рідкісні дані про перебування в чумному форті видатного ветеринарного лікаря-бактеріолога В. І. Турчиновича-Вижникевича та останні дні його життя. Основними методами на- ших досліджень були методи аналізу та синтезу, історико-проблемний, хронологічний, історико-порівняльний, які дозволяють рельєфно презентувати життєвий шлях відомого вченого в галузі ветеринарної бактеріології. Наукова новизна. У статті репрезентовані документи з малотиражних та рідкісних видань щодо роботи комісії КОМОЧУМу, зокрема історія хвороби та протокол розтину трупу В. І. Турчиновича-Вижникевича, які дозволяють дослідникам та читачам детально ознайомитися з методами роботи та особливостями діловодства лікарів початку ХХ ст., особливостями складання протоколів та історій хвороби того часу. Основні результати дослідження. Вивчено і проаналізовано матеріали, що розкривають випадок захворювання і перебіг хвороби ветеринарного лікаря-бактеріолога В. І. Турчиновича-Вижникевича. Наведено унікальні документи, які стосуються біографії постаті В. І. Турчиновича-Вижникевича, з яким Д. К. Заболотний («дід Чумогон») працював у чумному форті. Матеріали того часу тривалий час вже не перевидавалися і значно розпорошені по спеціалізованих виданнях та журнальним публікаціям. Тому вони потребують об’єднання та репрезентації для ознайомлення читачів та науковців з тими вченими, доля яких інколи завдяки відданості своїй справі мала трагічний фінал. У статті наведено низку історичних документів про життя та діяльність лікаря-бактеріолога В. І. Турчиновича-Вижникевича (1865–1904), а також копії оригіналів історії хвороби та протоколу розтину трупу В. І. Турчиновича-Вижникевича для більш детального ознайомлення читача з особливостями лікарського діловодства початку ХХ ст. Висновки. Публікація історії хвороби і протоколу розтину ветеринарного лікаря-бактеріолога В. І. Турчиновича-Вижникевича, здійснена за збірником наукових праць академіка Д. К. Заболотного 1956 р., є цінним джерелом для вивчення історії боротьби з інфекційними хворобами наприкінці XIX – на початку XX ст. Вони надають можливість для порівняльного аналізу змісту опису хвороби в різні часи, вивчення особливостей медичної латинської термінології та мовних зворотів, які використовували лікарі в минулому.

Особливості розвитку електровимірювальної техніки в Україні (1960–1980‑ті рр.)

В. Ю. Хіхло — 2025-05-31

Промисловий потенціал країни значною мірою залежить від рівня розвитку вимірювальної техніки. У великому арсеналі засобів вимірювальної техніки значне місце завжди належало засобам електровимірювальної техніки. Мета статті – дослідити розвиток електровимірювальної техніки на теренах України упродовж 1960–1980 рр. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі залучення матеріалів фондів розкрито внесок дослідних колективів наукових установ Києва, Львова, Харкова з розроблення й упровадження електровимірювального устаткування та окреслено вплив їхніх здобутків на підвищення науково-технічного рівня різних галузей промислового комплексу. Осцилографи спеціального призначення, розроблені у Львівському науково-дослідному радіотехнічному інституті, експортувалися у 40 країн світу. Результатом діяльності наукової школи методів підвищення точності вимірювальних пристроїв Київської політехніки (керівники А. Д. Нестеренко та П. П. Орнатський) було створення цифрових вимірювальних приладів, які впроваджувались на підприємствах «Точелектроприлад», «Пунане РЕТ» (м. Таллінн). У Харківському політехнічному інституті були розпочаті теоретичні дослідження бігенераторних схем. Розроблений науковцями Інституту електродинаміки НАН України цифровий екстремальний міст був впроваджений у виробництво на підприємстві «Точелектроприлад». Висвітлена діяльність колективу Науково-дослідного інституту «Мікроприлад» з розроблення мікроелектронних пристроїв та впровадження в серійне виробництво гібридних інтегральних схем. Доведено, що важливе місце в роз- витку напряму електровимірювальної техніки мали наукові семінари, присвячені питанням підвищення точності приладів, перспективам впровадження мікропроцесорів у вимірювальну техніку тощо.

Цифрова трансформація державних послуг: історія створення платформи «Дія» та порівняльний аналіз міжнародних аналогів (2019–2022 рр.)

П. О. Макаренко — 2025-05-31

Під час дослідження цифрової трансформації державних послуг виявлено, що недостатньо уваги приділялося аналізу етапів розвитку української платформи «Дія» в контексті світових тенденцій цифровізації державних послуг. Одним зі змістовних джерел інформації щодо цього питання можна вважати порівняння етапів становлення подібних платформ у різних країнах світу. Тому метою роботи є аналіз особливостей функціонування платформи «Дія» порівняно з провідними світовими практиками цифрової трансформації державних послуг у період 2019–2022 рр. Основними методами дослідження були історико-порівняльний аналіз, який дозволив простежити розвиток цифрових державних послуг в Україні та світі, історико-генетичний метод для виявлення причинно-наслідкових звʼязків у процесі формування цифрових платформ, а також системний підхід та статистичний аналіз даних. На основі проведеного дослідження виявлено етапи створення, розвитку та впровадження цифрових державних послуг в Україні, починаючи від перших електронних сервісів до створення єдиної платформи «Дія». Здійснено порівняльний аналіз з історією розвитку таких успішних міжнародних практик, як e-Estonia, Gov.uk та інші, що дозволило визначити спільні та відмінні риси в еволюції цих платформ. Проаналізовано вплив історичних, економічних соціальних та політичних факторів на формування підходів до цифровізації державних послуг у різних країнах. Визначено унікальні особливості та інноваційні рішення, впроваджені в українській платформі, які сформувалися з урахуванням національного контексту та міжнародного досвіду. У статті детально розглянуто трансформацію платформи «Дія» в умовах воєнного стану, що створило унікальний прецедент у світовій практиці цифрового урядування. Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості використання історичного досвіду розвитку платформи «Дія» для вдосконалення наявних цифрових державних послуг та розроблення нових сервісів, а також у формуванні рекомендацій щодо адаптації державних цифрових платформ до кризових умов.

Юрій Володимирович Ломоносов (1874–1952) – видатний вчений, інженер-залізничник та конструктор тепловозів

О. А. Петрученко — 2025-05-31

У статті висвітлюється наукова, педагогічна та організаційна діяльність Ю. В. Ломоносова – основоположника наукових основ експлуатації залізниць і теорії тяги залізничних поїздів, конструктора першого у світі тепловоза з електричною передачею, організатора і керівника в перших роках радянської влади «Російської залізничної місії» за кордоном. Мета статті – висвітлити науково-інженерний шлях Ю. В. Ломоносова, створити образ вченого та інженера-залізничника на основі наявної джерельної бази. Для досягнення мети дослідження використано історико-хронологічний, аналітико-синтетичний та біографічний методи. Особливу увагу автора статті привернули статті Ю. В. Ломоно- сова, в яких наведені процеси поліпшення організації руху поїздів, типові розрахунки функціонування різних паровозів, досліди й експерименти у сфері функціонування Катерининської, Харківсько-Миколаївської та Ташкентської залізниць. Ю. В. Ломоносов також опублікував низку статей про актуальні питання служби руху (рухомого складу та залізничної колії). Є в нього публікації економічного і політичного змісту. На особливу увагу заслуговують наукові праці Ю. В. Ломоносова, присвячені головним результатам дослідження вантажних паровозів, тогочасним завданням розвитку пасажирського руху на мережі залізниць підросійської України, особливо створення першого у світі тепловоза. Завдяки таким працям, як: «Наукові проблеми експлуатації залізниць» (1912), «Тягові розрахунки» (1915), «Технічні перспективи залізничного транспорту в найближчий час» (1924), «Вступ до механіки залізниць» (1933) – Ю. В. Ломоносов ще за свого життя став відомим вченим та інженером-конструктором на залізничному транспорті. Він визнаний одним з основоположників науки про тягу поїздів. Його експерименти були спрямовані на поліпшення технічних характеристик паровозів та залізничної колії. Він шукав відповіді на запитання про найвигідніший склад вантажних поїздів, давав рекомендації щодо відновлення вітчизняних залізниць. Його заслуги в розвитку залізничного транспорту не можуть бути забутими.