Дослідження з історії і філософії науки і техніки

Ювілейна ХXX міжнародна наукова конференція молодих істориків науки, техніки і освіти та спеціалістів «Наука для справедливого миру в Україні ». 25 квітня 2025 р., м. Київ

А. С. Литвинко — 2025-12-24

Ньютонівська небесна механіка як компонентний прототип конкретних теорій

О. М. Габович — 2025-12-23

Будь-яка наукова теорія з природничих наук – це штучна, складна та абстрактна конструкція, яка утворена з багатьох компонентів (інгредієнтів, конституєнтів, структурних елементів). Вона створена вченими для отримання та розуміння експериментально перевірених нових знань про її сферу дослідження. Корисно розрізняти два значення терміна «теорія». Галузі застосування конкретних теорій включають певні види реалій. Прикладами є небесна механіка Ньютона та різні класичні, квантові та квантово-релятивістські теорії газів, рідин, молекул, атомів та елементарних частинок (теорія атомних спектрів, атомна теорія Бора, квантова теорія випромінювання чорного тіла Планка, квантова теорія атома водню, квантово-релятивістська теорія чорних дір тощо). Назви конкретних теорій зазвичай включають назви типів реалій, які вони вивчають. Абстрактні теорії служать загальними рамками для групи конкретних теорій одного типу (зокрема, макроскопічного, мікроскопічного або мегаскопічного типу). Прикладами абстрактних теорій є класична механіка, квантова механіка та теорії відносності, які є загальними рамками для конкретних теорій з класичної, квантової та квантово-релятивістської фізики відповідно. У статті порівню- ються концепції складної конструкції та розвитку конкретних теорій з уявленнями про будову та розвиток автомобілів. Таке порівняння є більш корисним та евристичним, ніж аналіз теорій з точки зору парадигм або міждисциплінарних матриць, які, в будь-якому випадку, не є частинами наукових теорій. У роботі використано методи термінологічного та контент-аналізу оригінального тексту Ньютонівських «Principia», а також порівняльний метод. Метою є розгляд ньютонівської небесної механіки як універсального спільного предка (LUCA) усіх конкретних теорій. Роль евклідової геометрії як потенційного LUCA для абстрактних теорій буде досліджена в іншій статті. Аналіз «Начал» Ньютона показав, що небесна механіка охоплює ширший спектр компонентів, ніж фізики та філософи науки зазвичай вважають частинами теорії. Основні результати. Беручи цю теорію за прототип для всіх конкретних теорій, стаття демонструє існування в ній шістнадцяти типів компонентів. Компоненти одного типу утворюють конкретну підсистему теорії як полісистеми. У будь-якій конкретній науковій теорії всі ці підсистеми разом утворюють взаємопов’язане ціле, яке є необхідним, але недостатнім для генерування нових знань. Висновки. Стаття має історико-науковий та теоретико-пізнавальний характер, а отримані результати можуть бути застосовані в дослідженнях з історії та філософії науки, а також у викладанні природничо-наукових дисциплін.

Теоретичні особливості історично-антропологічної версії сучасної філософії історії

С. Ш. Айтов — 2025-12-23

Метою роботи є виокремлення й розкриття змісту теоретичних особливостей історично-антропологічної версії сучасної філософії історії в горизонті осмислення нею ментально-культурної площини минулого, каузальності, сутності й альтернатив розвитку історичної динаміки. Методологія цієї праці засновується на принципах комплементарності, структурності, діалогічності і методах філософської герменевтики, системно-структурному й міждисциплінарному. Результати дослідження. Історична антропологія як версія сучасної філософії історії почала утворюватися в першій третині ХХ ст. у контексті низки важливих соціально-історичних, соціально-культурних і теоретико-методологічних причин. Теоретичні особливості історично-антропологічних розвідок формувалися на розумовій підставі надбань низки розгалужень філософської й соціально-гуманітарної думки, філософської антропології, філософії історії, філософії структуралізму і постструктуралізму, теорій соціології й етнології. У ході інтелектуально-пізнавального розвитку історичної антропології як версії сучасної філософії історії утворилася засаднича для неї система понять і категорій, онтологічних (елементи проблемного поля та їх зміст), методологічних (пізнавальні методи) й аксіологічних (система цінностей і ідеалів). Сукупність властивих історично-антропологічному горизонту сучасної філософії історії теоретичних основ, понять і категорій, методів дослідження, проблемного поля, ментально-культурної площини історичних процесів, визначають його оригінальність стосовно інших парадигм філософії історії ХХ – початку ХХІ ст., лінеарних, циклічних, теорії «осьового часу» К. Ясперса. Оригінальність історично-антропологічної версії сучасної філософії історії знаходить прояв в її інноваційно-пізнавальній діяльності, яка має істотне значення для розвитку філософських і соціально-гуманітарних концепцій. Вона реалізується за такими напрямами, як проведення інтенсивного міждисциплінарного діалогу, застосування підходів багатозначної логіки й синергетики для гуманітарної площини різнорівневих історичних процесів. Розгалужена структура історичної антропології, яка містить загальнотеоретичний, гуманітарно-психологічний і спеціально теоретичний рівні розумового ядра та інтелектуально-пізнавальну периферію, дає змогу цій версії сучасної філософії історії розуміти ментально-культурні, етико-світоглядні, естетичні аспекти історичних процесів через осмислення широкого спектра елементів психологічно-культурної каузальності й відповідних явищ минулого. Розуміння гуманітарного горизонту історії здійснюється історично-антропологічними концепціями на різних за складністю горизонтах історичного буття, індивідуальному, соціальних груп, «локальних цивілізацій», глобальному. Наявність теоретичних особливостей історичної антропології, концептуальні основи, поняття і категорії, інтелектуально-когнітивна оригінальність, інноваційна діяльність, структура визначають її зміст як версії сучасної філософсько-історичної думки та її значущість у розумовому універсуму філософського й соціально-гуманітарного пізнання.

Неусвідомлені компоненти як активні учасники наукової творчості

Г. Г. Старікова — 2025-12-23

Вступ. Статтю присвячено аналізу ролі неусвідомлених компонентів на етапі відкриття нового знання в результаті інсайту. Дослідження процесу наукової творчості довели, що головну роль у пізнавально-евристичній діяльності на цьому етапі відіграє неусвідомлена сфера суб’єкта пізнання. Однак дослідники майже не розглядали питання про те, які процеси відбуваються на підсвідомому рівні під час евристичного пошуку, які саме імпліцитні когнітивні компоненти беруть участь у цих процесах. Тому мета нашої роботи – аналіз специфіки функціонування підсвідомого на етапі евристичного пошуку та роль у цьому неусвідомлених чинників, зокрема неявних знань. Звертаємо увагу, що в контексті цієї роботи поняття «неусвідомлене», «підсвідоме», «несвідоме» та «неявне» використовуються як тотожні, тільки для того, щоб підкреслити принципово неявний характер досліджуваних феноменів. Основна частина. На евристичному етапі стає очевидною обмеженість вербально-понятійного пізнання, яке працює тільки з жорстко формалізованою інформацією. Натомість у неусвідомленому немає подібних «правил» та обмежень, тому на підсвідомому рівні завжди є можливість вийти за межі відомого й відкрити нове знання. Для цього досить часто необхідно докорінно змінити уявлення про фундаментальні принципи, що майже не усвідомлюються суб’єктом пізнання. В результаті формується нова системна когнітивна цілісність, яка замінює попередню, що спиралась винятково на раціональні засади. У створенні й ефективному функціонуванні цієї цілісності значну роль відіграють неявні, імпліцитні знання різних типів. Основні засади такої когнітивної цілісності не усвідомлюються до завершення інтуїтивного пошуку й етапу вербалізації знайденого знання. Висновки полягають у доведенні особливо значної ролі неусвідомлених чинників на етапі евристичного пошуку нового знання. Їх можна використовувати при підготовці майбутніх фахівців-науковців або в дослідженнях уже здійснених відкриттів для кращого розуміння процесу наукової творчості.

Інженери-поляки в гірничій промисловості Донецького басейну наприкінці ХІХ – початку ХХ ст

О. Б. Шляхов — 2025-12-23

Вступ. У пореформену добу в українських етнічних землях Російської імперії активно розвивається підприємницька діяльність заповзятливих осіб, яка охоплювала і представників технічної інтелігенції. Мета дослідження – реконструювати діяльність інженерів-поляків у кам’яновугільній промисловості Донецького басейну в модерний період та висвітлити особливості їх бізнесових практик. Наукова новизна: на основі широкого кола джерел визначено місце та роль етнічних поляків у розбудові гірничої промисловості регіону в пореформену добу, їх участь у створенні вугледобувних підприємств. Основні результати. З’ясовано, що в другій половині ХІХ ст. у Донецькому вугільному басейні одна за одною створюються великі гірничопромислові компанії та одноосібні фірми, які потребували все більше кваліфікованих фахівців – інженерів та техніків. Серед таких осіб було чимало інженерів-поляків, підданих Російської імперії. Загалом від 1880‑х рр. до 1917 р. у гірничій галузі Донецького басейну за нашими підрахунками працювало приблизно двадцять п’ять представників польської технічної інтелігенції – гірничі інженери, інженери-технологи, інженери шляхів сполучення, які демонстрували непересічні менеджерські здібності. Водночас мали місце непоодинокі випадки, коли представники польської технічної інтелігенції не лише виконували суто інженерні функції, а й створювали потужні вугільні підприємства, ставали співвласниками або очільниками значних вугільнодобувних товариств. Серед таких осіб були К. Мсциховський, Й. Крживицький, К. Толвинський. Крім того, інженери польського походження активно долучилися до діяльності організацій, створених шахтовласниками Донбасу. Так, до складу Ради з’їздів гірничопромисловців Півдня Росії в різні періоди входили К. Мсциховський, Й. Дворжанчик, Й. Крживицький, К. Буковський та Л. Підгаєцький. Виконували поляки і важливі функції секретаря цієї інституції (М. Яшевський), а також займали провідні позиції в синдикаті «Продвугілля». Висновки. Наголошено, що інженери-поляки відіграли суттєву роль в індустріальній розбудові регіону, закладаючи міцні традиції підприємництва на Півдні України в модерний період.

Роль Миколаївського відділення ІРТТ у створенні міського водопроводу (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)

В. А. Добровольська — 2025-12-23

Централізований водопровід – ключовий елемент модерного міста, від якого залежать здоров’я містян, санітарія, пожежна безпека й промисловість. Миколаїв, заснований 1789 р. на злитті Південного Бугу та Інгулу, постійно відчував дефіцит питної води. Наприкінці ХІХ ст. міська влада ініціювала перехід до централізованої системи. Миколаївське відділення Імператорського російського технічного товариства, відновлене у 1893 р., стало незалежним експертним осередком, що поєднав науку й інженерію та вплинув на рішення щодо водопостачання і каналізації. Його інституційною передумовою було Миколаївське технічне товариство (1869/1872 рр.). Мета дослідження – визначити роль Миколаївського відділення Імператорського російського технічного товариства у формуванні водопроводу та каналізації Миколаєва наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., проаналізувати його організаційні дії у проєктуванні, будівництві й введенні в експлуатацію системи у 1906 р. Застосовано історико- генетичний, історико- порівняльний, історико-біографічний методи дослідження, контент-аналіз періодики та статистичний аналіз. Наукова новизна полягає в залученні значного корпусу опублікованих джерел та реконструкції діяльності відділення як незалежного інституту міської інфраструктурної політики. Основні результати. Миколаївське відділення Імператорського російського технічного товариства стало містком між наукою та міським самоврядуванням, перетворивши дискусії на програму дій: від гідрогеологічних розвідок і лекцій до експертиз, кошторисного контролю та технічного нагляду. Виокремлено чотири етапи: І (1893/1898) – організація та обґрунтування пріо-ритету підземних вод; ІІ (1898/1904) – систематизація даних, конкурсний добір рішень, перегляд кошторисів; ІІІ (1904/1909) – будівництво і запуск мережі, спорудження гіперболоїдної вежі В. Шухова; IV (1909/1917) – технічний нагляд, ресурсозбереження, тарифна політика й просвітницькі ініціативи. Проаналізовано внесок Г. Теодоровича, В. Вебера, Х. Матвєєва, Л. Юстуса, В. Соболєва, Г. Властелиці, Е. Кібера, В. Шухова, О. Соковніна та ін. Досвід діяльності Миколаївського відділення Імператорського російського технічного товариства у формуванні інфраструктури Миколаєва є важливим для сучасної відбудови системи водопостачання міста.

Астрономія в Одесі за умов тоталітаризму (1933–1944)

І. Б. Грушицька — 2025-12-23

Досліджено суспільно-політичні умови розвитку астрономії в Одесі у 1933–1944 рр. На прикладі астрономічної обсерваторії Одеського університету прослідковано ступінь політизації та ідеологізації системи вищої освіти й науки у 30‑х рр. ХХ століття. Показано формування взаємовідносин держави й науки в умовах командно-адміністративної системи управління й посилення тоталітарного режиму, які визначали розвиток науки протягом всієї радянської історії. Встановлено, що астрономія в досліджуваний період розглядалась як потужний засіб антирелігійної пропаганди та формування матеріалістичного світогляду. У 30‑ті рр. ХХ ст. астрономічна обсерваторія Одеського університету стає суб’єктом нових колективних відносин у галузі радянській астрономії, що характеризувалися процесами єдиного планування, централізації, концентрації сил і переходу до вирішення масштабних завдань колективними зусиллями. Одеські астрономи залучаються до складання Каталогу слабких зір, беруть участь у роботах служби часу, служби Сонця, служби широти, спостереженнях сонячного затемнення тощо. Вчені активно проводять культурно-просвітницьку роботу, опановують нові форми соціалістичного змагання, які стали засобом залучення наукової громадськості до процесу ідеологізації освітньої та наукової сфери. Досліджено форми й методи ідеологізації в Одеському університеті губернаторства «Трансністрія» за часів тимчасової німецько-румунської окупації. Вста- новлено, що співробітникам астрономічної обсерваторії довелося працювати в умовах зіткнення й протистояння двох протилежних тоталітарних ідеологій – комуністичної й націонал-соціалістичної. Доповнено новими фактами наукові біографії одеських астрономів В. Б. Баласогло, А. С. Цесюлевича, К. Я. Горяїстова, М. М. Михальського, Б. В. Новопашенного. Матеріали, наведені в статті, доводять перспективність подальших досліджень впливу суспільно-політичних умов на розвиток астрономії в Україні на прикладі інших астрономічних установ та в інші хронологічні періоди.

Доля вахманів після служби у Белжецькому таборі смерті

Д. В. Архірейський — 2025-12-23

Інститут вахманів – це нацистська військова охорона концентраційних таборів і таборів смерті, яка комплектувалася за рахунок радянських військовополонених та активно залучалася до реалізації політки геноциду євреїв та ромів на окупованих нацистами територіях. Метою статті є висвітлення долі вахманів Белжецького табору (територія Польщі) після його ліквідації. Актуальність дослідження обумовлюється можливістю введення в науковий обіг документальних матеріалів архівів СБУ, а також політико-правовим значенням вивчення теми колабораціонізму в умовах агресії путінського неоімперського режиму проти суверенної України. Важливими методами роботи дослідження, з огляду на опрацювання маловідомих архівних джерел, є евристичні та герменевтичні. Під час роботи використовувалися також хронологічний метод, метод колективних біографій, що дозволило представити долю вахманів як певне цілісне історичне явище. Основні результати. На основі даних першоджерел реконструйовано загальну життєву траєкторію вахманів табору Белжець після ліквідації останнього: перипетії їх подальшої служби у нацистів після спеціальної перекваліфікації; процеси фільтрації після завершення війни; післявоєнне життя; радянські слідство та суд. Висновки. Аналіз архівних матеріалів показав, що життєві долі вахманів після служби в Белжецькому таборі смерті були різні. Хтось намагався дезертирувати, більшість, утім, залишалася з нацистами до кінця війни, продовжуючи виконувати охоронні чи каральні обов’язки. Потрапляючи на радянську територію, вони, як правило, проходили фільтрацію, намагаючись, звісно, приховати факт служби на нацистів. Декому це вдавалося, проте їх часто підводила девіантна поведінка. Рано чи пізно колишні вахмани потрапляли під радянське слідство та суд, матеріали яких стали, таким чином, важливим історичним джерелом з цієї теми.

Діти у кримінальному судочинстві Південної України кінця XVIII – першої половини XIX ст

О. М. Посунько — 2025-12-23

Вступ. Історія дитинства як складова частина соціальної історії, історії «знизу» є напрямом, досить повно опрацьованим європейськими дослідниками: істориками, демографами, соціологами. Чимало досліджень виконується в міждисциплінарній площині. Вітчизняні здобутки історичної науки поки скромніші, але перспективи фахівцями вже окреслені. Одна з таких перспектив – активне залучення до наукового обігу судових матеріалів. Ця стаття присвячена аналізу «дитячої присутності» в судовій документації Південної України останньої чверті ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. Соціальна історія цього краю у зазначений час лише накопичує дані, з окремих фрагментів поступово формується загальна картина. Мета статті – на основі аналізу судових матеріалів регіону через повсякдення екстриму (а саме таким є судовий процес) сформувати загальну картину ставлення суспільства до дитини та дитячих девіацій. Методи дослідження: метод вну- трішньої критики джерел, історико-правовий, історико-порівняльний, ретроспективний. Новизна полягає в залученні джерельних комплексів, які майже не використані донині дослідниками. Основні результати. У кримінальному судочинстві дитина може виступати як жертва, як злочинець і як свідок. Для кожної «ролі» саме щодо дитини є оптимальний вік, коли в суспільстві є консенсус сприйняття. Як безумовна жертва дитина сприймалася в основному до 10–12 років. Як злочинець з певним розумінням скоєного оцінювалася з 14 років і повну відповідальність несла після 16–17 років. Як свідок була варта уваги після 10–12 років. Ідеї Просвітництва, які саме у зазначений період поширювалися, в судову систему проникли частково і насамперед від законодавця. Суспільство назагал їх ще не сповідувало: дитина не була особистістю, насильство щодо неї в багатьох сферах було унормованим (влада батьків / опікунів над дітьми, господарів над неповнолітніми наймитами). Злочини проти дитини насамперед оцінювалися як такі, що завдають фі- зичної, а не моральної шкоди. Діти-злочинці, отримавши поблажливість закону, стали активніше залучатися дорослими до криміналу.

«Розплата за хвилини малодушності»: професор Олександр Мікей – жертва радянської репресивної політики

О. О. Чепурко — 2025-12-23

Статтю присвячено репресивній справі вченого-геолога Олександра Мікея як типовому прикладу переслідування інтелігенції радянською владою в добу «Великого терору» – одному з найтрагічніших періодів української історії. Нові можливості для детального вивчення трагічного періоду життя вченого з’явилися внаслідок виявлення в архівному підрозділі Управління СБУ по Дніпропетровській області його архівно-слідчої справи. Це – унікальне джерело, що містить деталізовану інформацію і дає змогу дослідити причини репресій, деталі слідства та, зрештою, якнайповніше відновити картину трагедії, що спіткала вченого. Мета статті – на підставі аналізу архівно-слідчих документів з’ясувати обставини порушення та перебіг репресивної справи проти Олександра Мікея, визначити зміст звинувачень й особливості слідчої практики радянських органів держбезпеки в контексті політики сталінського режиму. Основні результати. У статті досліджується архівно-слідча справа Олександра Мікея як приклад фабрикації кримінальних обвинувачень радянськими репресивними органами в період «Великого терору». На основі введених у науковий обіг матеріалів показано, що звинувачення у належності до вигаданої контрреволюційної організації були безпідставними та сфальсифікованими. Це підтверджується: відсутністю реальних доказів; відмовою від «зізнань» під час суду та очних ставок; непослідовністю і суперечностями в матеріалах справи; фальсифікаціями і застосуванням незаконних методів слідства; формальним характером судового процесу. Автори аналізують методи слідства, характер судового процесу, а також наслідки для особистості, зруйнованої репресіями. Особлива увага приділена матеріалам додаткової перевірки 1940 р. та процесу реабілітації О. Мікея у 1956 році. Висновки. Стаття не лише уточнює біографію професора Мікея, а й висвітлює системність злочинів НКВС на при- кладі справи Мікея та демонструє трагізм долі невинної людини в умовах тоталітарного режиму. Стаття має аналітичний характер.

Науково-технічний доробок центрів дослідження розвитку компʼютерного дизайну в Україні (2000‑ті роки)

В. В. Кудревич — 2025-12-23

У проведеному дослідженні вперше сформовано перелік інституцій в Україні, діяльність яких стосується, зокрема, комп’ютерного дизайну. В нього входять інститути НАН України – Інститут кібернетики імені В. М. Глушкова, Інститут проблем реєстрації інформації, Інститут проблем штучного інтелекту, Інститут програмних систем, Інститут проблем математичних машин і систем та Інститут інформаційних технологій і систем, а також ряд університетів України. Досліджено науково-технічний доробок зазначених провідних українських центрів, які у 2000‑х роках забезпечили становлення та розвиток комп’ютерного дизайну як складника цифрової культури та виявили потенціал інноваційних дизайн-орієнтованих підходів. Розкрито основні напрями наукових досліджень зазначених осередків у вказаний період, а також запропоновані ними інструменти й науково-технічні розробки, які можуть активно використовуватись на внутрішньому та зовнішньому ринках країни. Акцентовано на новаторських розробках інституцій з інформаційного середовища дизайну. Актуальність дослідження визначається тим, що еволюція мобільних додатків зумовила зміни комп’ютерного дизайну, забезпечила технології модернізованих систем навчання, які дозволяють працювати з ними довільній кількості користувачів, що підвищило результативність навчального середовища. На основі аналізу історіографічних праць, присвячених комп’ютерному дизайну в Українському реферативному журналі «Джерело» (Інститут проблем реєстрації інформації НАН України), журналі «Кібернетика та системний аналіз» (Інститут кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України), а також досліджень, які провели Б. В. Дурняк, О. І. Пушкар, В. В. Браткевич, В. Є. Климнюк, Г. В. Брюханова, О. Г. Яшок, С. М. Співак та інші, встановлено, що висвітлення розвитку в цих установах комп’ютерного дизайну в 1990‑х роках є недостатнім та ускладнює ро- зуміння його подальшого розвитку.

Формування та розвиток багатопартійності на Київщині в роки перебудови

А. Я. Пішта — 2025-12-23

У статті досліджується процес формування, діяльності та розвитку новостворених політичних партій на тлі політики перебудови та процесів трансформації суспільно-політичного життя Київщини. Значна увага акцентується на діяльності таких опозиційних структур, як: Українська республіканська партія, Українська соціал-демократична партія, Партія Зелених України, Соціал-демократична партія України, Демократична партія України, Партія демократичного відродження України. Метою роботи є вивчення та аналіз характерних рис і особливостей процесів формування й розвитку багатопартійності на Київщині в роки перебудови, дослідження взаємодії обласних осередків опозиційних партій національно-демократичного спрямування з міськими осередками. Наукова новизна полягає в тому, що на сьогодні вітчизняна історична наука представлена працями загального характеру стосовно цієї теми, натомість відсутні публікації щодо регіональної специфіки проблематики. Основні результати. Зазначена проблематика потребує подальшого поглибленого дослідження діяльності перелічених партій періоду перебудови на Київщині. Проаналізовано практичну діяльність партій, їхніх учасників, лідерів, програмні ідеї, процес формування та становлення багатопартійності в Київській області, визначено причино-наслідкові зв’язки цього процесу. Висновки. Формування та розвиток багатопартійності на Київщині відбувалися в контексті суспільно-політичних трансформацій у СРСР з урахуванням специфіки їх розвитку в УРСР та кожному окремому регіоні. Формування опозиційних партійних структур було природним продовженням діяльності неформальних організацій, які згодом на фоні суспільно-політичних змін трансформувалися в політичні партії з програмами конкретних політичних дій. Головною особливістю формування та розвитку багатопартійності на Київщині було те, що регіон був наближений до Києва, тому тут процес розмежування центральних та регіональних структур відбувався повільніше, ніж в інших областях України.

Історичні передумови та етапи еволюції житлової політики в Україні

П. А. Макодрай — 2025-12-23

Питання житлової політики різних часів і держав завжди було актуальним для науковців і практиків, але ще не достатньо досліджене на матеріалах України. Звідси випливає потреба вивчення історичного досвіду житлового забезпечення українського населення, який служить передумовою розвитку сучасної житлової політики. Мета роботи: охарактеризувати еволюцію житлової політики на українських землях та з’ясувати її особливості на різних історичних етапах в контексті передумов сучасного регулювання житлових відносин. Основними методами в роботі були принципи діалектичної логіки, аналізу і синтезу, історизму, а також проблемно-хронологічний, порівняльний, системно-структурний та комплексний методи. Основні результати. Автор охарактеризував трансформацію житлової політики на території України від становлення муніципального управління дотепер. Виділено та уточнено хронологічні межі шести історичних етапів еволюції житлової політики, від середини ХІХ ст. до 1991 р. Підтверджено, що житлова сфера на різних етапах мала особливості будівництва і використання житла, пов’язані з соціально-економічними умовами, процесами урбанізації, а також соціально-політичним устроєм держав. Встановлено, що деякі способи будівництва та управління житловим сектором у містах УРСР, що набули уніфікації, становлять передумову сучасної житлової політики. Охарактеризовано прогресивні проєкти, форми і методи житлового забезпечення, а також правові надбання, як, наприклад, Житловий кодекс 1983 р., що використовується і зараз. Виявлено і проаналізовано недоліки радянської й дорадянської житлової практики. Сучасна житлова політика України зазнала радикальної зміни після масової приватизації житла 1992 р., що спонукає до вивчення подібного історичного досвіду. Висновки. Теорія і практика житлового будівництва та управління житловим сектором на українських землях стала набувати системності з середини ХІХ ст. З того часу до здобуття незалежності України житлова політика пройшла шість історичних етапів, які відрізнялися суспільно-політичними, правовими, соціально-економічними та технологічними ознаками. Історичні етапи житлової політики відображують її еволюцію з усіма недоліками та здобутками і становлять передумову ефективного регулювання житлового сектору у ХХІ столітті. Історичний досвід розвитку житлової політики має бути вивчений і використаний для вдоволення потреб українських громадян у процесі подальшого реформування та відбудови житлової сфери.