Категоріальний апарат архетипного підходу: соціально-філософський аспект

Авторы

  • Макарова А. Житомирський державний університет імені Івана Франка, м. Житомир, Україна https://orcid.org/0000-0001-7270-0135

DOI:

https://doi.org/10.15421/272019%20

Аннотация

Розглянуто категорії та поняття, що складають методологічну основу сучасного філософського підходу до соціокультурних явищ – архетипного. Постульовано його цінність як методологічного інструменту аналізу соціальної реальності, наголошено на перспективності його використання у соціогуманітарній науці. Зосереджено увагу на широті його методологічної палітри, що зумовлено мультидисциплінарним потенціалом цього підходу. Висвітлено нюанси термінологічного дискурсу, що розгортаються в межах розробки положень аретипного підходу у сучасній гуманітарній науці в Україні, і не лише у філософській, а й у соціокультурологічній науці. Виокремлено завдання класифікації архетипів як базової ланки семантичного конструювання методологічного підходу. Як найбільш артикульоване, проаналізовано поняття «архетип»; наведено приклади, які використані дослідниками для віднесення того чи іншого архетипу до певної категорії, здійснено співставлення поняття «архетип» із категоріями, через які найчастіше деталізуються моделі архетипного аналізу. Серед категорій, з якими пов’язується архетип як методологічний конструкт, акцентовано поняття «символ», «міф», «образ («архетипний образ»), «архетипний смисл», «ідея», «концепт». «паттерн». Розкрито зміст деяких суперечливих моментів у масиві архетипного аналізу, пов’язаних із термінологічною невизначеністю.

Наприкінці здійснено огляд проблематики, в якій архетипний підхід виявляється плідним, особливий акцент зроблено на соціальних проблемах, пов’язаних із сферою аналізу діяльності та соціальних практик. Запропоновано критерії, за якими можна здійснити чіткіше розмежування поняття «архетип» та суміжних категорій архетипного підходу. Підкреслено значення архетипу як підґрунтя соціальної практики, висловлено припущення про соціальну природу психологічного архетипу із потенційним виходом у соціальну філософію, а не у культурологію чи етнопсихологію. На думку автора, саме цей аспект архетипного підходу потребує подальшого унормування, або віднесення «фігуративних» архетипів до образів (тоді увиразнюється роль символу), а до категорій архетипів слід віднести ті складові детермінації людської діяльності, які, будучи і досі «замкненими» у сфері антропології та теорії культури, не мають адекватного виходу у методологію соціальної філософії – сутнісні сили людини: «дух», «душа», «розум», «розсудок», «воля», «тіло».

Опубликован

2020-12-20